У 63 роки під вінець (шлюбна статистика ІІ-ї половини ХІХ ст.)

Під час вивчення метричних записів с. Водички Проскурівського повіту Подільської губернії, звідки походить чоловіча гілка мого родоводу, виокремив статистичні дані, що стосуються шлюбу. Зокрема, проаналізував часовий відрізок у два десятиліття з 1880 до 1900 року. Вийшов такий собі зріз середньо статистичної парафії на Правобережній Україні, до якої, крім Водичок, ще входило сусіднє село Климківці. На той час у поселеннях мешкало загалом 1000 – 1500 душ.

Так ось, протягом 20 років у Свято-Різдво-Богородицькій церкві зафіксовано 250 шлюбів, це в середньому 12,5 вінчань на рік. Половину весіль припадало на жовтень і листопад. Такий собі оптимальний час після збору урожаю і перед різдвяним постом. 22 % шлюбів укладалися після Різдва – у січні, лютому.

Середній вік хлопців, які одружувалися, становив 22,2 роки. Причому цей показник був би менший, якби ми окремо вираховували цифру для відпускних (побілетних) солдатів. Ця категорія, як правило, вступала в шлюб після 25 років, закінчивши строкову службу. Дівчата йшли під вінець у віці 19,5 років, що, до речі, спростовує стереотип про дуже ранні шлюби.

15,6 % від загальної кількості одружень становлять другі або треті шлюби чоловіків. У жінок цей показник значно менший – 7,6 %. Як прокоментувати останні цифри? Очевидно, смертність у жінок була вищою, тому маємо вдівців наполовину більше. Середній вік чоловіків, які вдруге чи втретє ставали на весільний рушничок, становив, 39,4 роки, а в жінок – 32,7 роки. Були навіть випадки, коли одружувалися люди доволі похилого віку. Наприклад, 25 квітня 1882 року обвінчалися 63-річний вдівець Степан Пилипович Горецький із с. Педоси та 60-річна водицька вдова Олександра Якимівна Чернега. Або: 2 лютого 1898 року побралися «вдовствующие» 60-річний мешканець містечка Чорний Острів Феодосій Федорович Павлищук і жителька Водичок 53-річна Гликера Пантелеймонівна Кучер. Очевидно, такі шлюби були викликані насамперед якимось господарськими інтересами.

21,6 % хлопців/чоловіків походили з інших парафій. Що характерно, переважна більшість з них мешкала в сусідньому селі Волиця, яке входило до водицької економії. Тобто молодята, здебільшого, знайомилися під час польових робіт або їхні батьки добре знали один одного з тієї ж причини.

Суттєва різниця у віці зустрічається нечасто. Теж наведу декілька прикладів. 16 вересня 1888 року 56-річний відставний рядовий Максим Юхимович Фальшевник із села Качуринці втретє одружився з 30-річною вдовою Євдокією Дем’янівною Бойчук. 29 січня 1895 року 50-річний вдівець Григорій Лукович Гуцул побрався з 28-річною дівицею Єлизаветою Шевчук, а 11 січня 1899 року 42-річний побілетний солдат вдівець із с. Малашівці взяв за дружину 20-літню дівицю Варвару Кушнір.

Ще одна особливість: дуже мало зафіксовано змішаних шлюбів, всього 10 на два десятиліття, що становить лише 4 %. Це при том, що католицьких родин у Водичках, а особливо в Климківцях було чимало. Річ у тому, що після указу російського імператора від 23 листопада 1832 року, згідно з яким батьки в змішаних шлюбах зобов’язувалися хрестити дітей винятково в православній вірі, такі одруження стали рідкістю. Католицьке духовенство робило все, щоб мінімізувати парафіяльні втрати, переконуючи вірян не поєднувати свої долі з православними[1].

Ось така арифметика…

Ярослав Сумишин

[1] Більш детально про це йдеться у моїй книзі «Польська ідентичність та російське самодержавство. Подільський зріз».