Інформація з генеоджерел
«Каста» побілетних і відставних солдатів
(як військова реформа 1874 року позначилася на укладі українських громад у Російській імперії)
У продовження теми про побілетних (відпускних) солдатів російської імператорської армії другої половини ХІХ ст. (див. попередній матеріал у цій же рубриці під назвою «Побілетний солдат – Лука Шумишин). Тема для дослідження дуже цікава. Якщо пощастить, можна знайти, без перебільшення, екзотичні факти з біографії предків, а саме: про військову спеціальність і місце служби. А це навіть дозволить висунути версії про участь вашого пра…діда у військових походах, війнах і т.д. Погодьтеся, йдеться про непересічні сторінки життєпису.
Щоб більше зрозуміти специфіку того періоду через призму військової служби, проаналізував метричні записи Свято-Різдво-Богородицької церкви села Водички Проскурівського повіту Подільської губернії. Звідти походить батьківська гілка мого родоводу. Взяв період з 1880 до 1888 року, метрики якого повністю збереглися. Протягом майже десятиліття в селах парафії (крім Водичок, належав сусідній присілок Климківці) проживало 29 побілетних солдатів і 8 відставних без врахування католиків, яких особливо у Климківцях було чимало. У записах зустрічається один фельдфебель, чотири унтер-офіцери і один єфрейтор, інші військові – рядові. На жаль, лише окремі записи містять посилання на підрозділи, де служили побілетні чи відставні солдати. Зокрема, згадуються: 46-й Дніпровський, Замойський, Уланський Волинський, 34-й Драгунський Стародубський і Володимирський полки.
ПОБІЛЕТНІ (ВІДПУСКНІ) ТА ВІСТАВНІ СОЛДАТИ,
які фігурують в метриках Свято-Різдво-Богородицької церкви
(1880 – 1888 роки)
|
№ |
П.І.Б. | Звання |
Військова спеціальність, місце служби |
|
Побілетні (відпускні) солдати |
|||
|
1. |
Сторожук Іван Іванович | фельдфебель | інформація відсутня |
|
2. |
Дмитрів Іван Олексійович | унтер-офіцер | – |
|
3. |
Задворний Стах Семенович | – | – |
| 4. | Собчак Іван Іванович | – | – |
|
5. |
Задворний Микола Семенович | єфрейтор | Дніпровський полк, 3-я рота |
|
6. |
Безкоровайний Григорій Савович | рядовий | Замойський полк |
|
7. |
Бойчук Матвій Степанович | – | інформація відсутня |
| 8. | Бойчук Флор Максимович | – | – |
| 9. | Гнатюк Іван Михайлович | – | – |
|
10. |
Гуменюк Василь Григорович | – | – |
|
11. |
Жорнецький Йосип Григорович | – | 46-й піхотний Уланівський Дніпровський полк |
|
12. |
Качуровський (Кушнір) Яків Павлович | – | інформація відсутня |
|
13. |
Качуровський Олексій Гаврилович | – | – |
|
14. |
Коломієць Андрій Йосипович | – | – |
|
15. |
Лучков Петро Андрійович | – | 46-й Дніпровський полк |
|
16. |
Лучков Семен Іванович | – | артилерист |
|
17. |
Лучков Федір Іванович | – | інформація відсутня |
|
18. |
Мельник Тимофій Іванович | – | – |
|
19. |
Нетута (Шимонович) Костянтин Прокопович | – | Уланський Волинський полк, бомбардир Кінної офіцерської артилерійської школи |
|
20. |
Пастух Павло Федорович | – | інформація відсутня |
|
21. |
Самолига Тимофій | – | 34-й Драгунський Стародубський полк |
|
22. |
Сидорчук Василь Ігнатович | – | інформація відсутня |
|
23. |
Спілах Тимофій Степанович | – | вістовий Дніпровського полку, 1-ї роти |
| 24. | Столяр Василь Іванович | – | Дніпровський полк |
|
25. |
Сторчук Дем’ян Ігнатович | інформація відсутня | |
|
26. |
Стрихар Тимофій Якович | – | – |
|
27. |
Фарвус Микола Семенович | – | Володимирський полк |
|
28. |
Шумишин Лука Федорович | – | артилерист |
| 29. | Яцков (Красій) Федір Васильович | – | Дніпровський полк |
|
Відставні солдати |
|||
|
1. |
Величний Йосип | унтер-офіцер | інформація відсутня |
|
2. |
Каневський Іван Іванович | рядовий | – |
|
3. |
Лацапас Павло Матвійович | – | – |
|
4. |
Лучков Петро Лаврентійович | – | – |
|
5. |
Михалович Григорій Павлович | – | – |
|
6. |
Романовський Федір Якович | – | Проскурівська повітова команда |
|
7. |
Фрединський Антон | – | інформація відсутня |
|
8. |
Чернега Олексій Михайлович | – | – |
(ДАХмО: ф. 18, оп. 1, спр. 197)
Тоді у Водичках і Климківцях мешкало приблизно тисячу душ, з яких половину становили чоловіки, вірніше – особи чоловічої статі, тобто включаючи дітей. Цифри хоч приблизні, але дозволяють нам зробити окремі висновки. На той час в українських селах і маленьких містечках побілетні і відставні солдати становили своєрідну касту, неофіційний стан. І хоча родини військових як і самі солдати, перебуваючи в тривалій відпустці, нічим не відрізнялися від селян і займалися сільським господарством та ремеслами, проте вони мали абсолютно інший, наскільки видається, особливий, навіть ґоноровий статус. Наприклад, у сповідальних відомостях ці сім’ї навіть записували в окремий розділ, який йшов відразу за дворянами.
Протягом зазначеного часового відрізку в метриках згадується про 37 солдатів, а це становить 7,4% від чоловічого населення сіл. Якщо не враховувати дітей і додати католиків, тоді відсоток солдатів значно виросте. Але навіть ці приблизні цифри свідчать про те, що так звана загальна військова повинність, запроваджена 1874 року, не передбачала залуження до служби буквально всіх чоловіків призовного віку. Річ у тому, що тодішня російська армія не потребувала такої великої кількості призовників. Військова реформа Олександра ІІ, яку втілював у життя військовий міністр граф Дмитро Мілютін, передбачала насамперед створення сучасної на той час армії, здатної розгорнутися в разі війни. В зв’язку з цим були передбачені всілякі відстрочки й звільнення від служби. І навіть ті, хто підпадав під призов, могли не потрапити до війська: призовники обиралися жеребкуванням із загальної кількості чоловіків, які підлягали призову. Кого відсіяли, зараховували до державного ополчення, яке скликалося у випадку війни й відігравало допоміжну роль.
Що стосується пільг, то вони поділялися на три розряди. До першого входили єдині сини або внуки в родині. До другого – сини, які були єдиними працездатними в родині, не рахуючи батька. І до третього – чоловіки, якщо вони були наступними в родині після брата, який служить/служив.
Військові історики сходяться на думці, що реформа графа Мілютіна, попри низку негативних факторів (скажімо, євреям так і не надали рівні права з іншими призовниками), все-таки стала прогресивним кроком на шляху до утворення боєздатної армії в другій половині ХІХ ст. Проте не забуваймо, що для українців та інших поневолених народів російська/радянська армія завжди була уособленням примусу та поневірянь. Чоловіки мусіли на довгі роки покидати свої родини і нерідко гинути за чужі, імперські інтереси.
На світлинах: так виглядала спеціальна метрична виписка про народження хлопчиків у парафії Свято-Різдво-Богородицької церкви. Такий собі облік майбутніх призовників (ДАХмО: ф. 18, оп. 1, спр. 327).
Ярослав Сумишин