Посімейні списки – джекпот генеалога?

Сьогодні мова піде про рідкісне генеалогічне джерело – посімейні списки. Річ у тому, що за наповненням та інформативністю такі матеріали можна вважати повноцінними генеалогічними документами, скажімо, як ревізькі казки. Але збереглося таких справ дуже мало, і вам відверто пощастить, якщо віднайдете посімейний список села, звідки походять ваші предки.

Посімейні списки були запровадженні в Російській імперії у 1858 році, проте активно їх використовувати/складати розпочали після введення загальної військової повинності 1874 року, щоб, крім податкової ревізії населення, очевидно, більш прискіпливо контролювати потенційних призовників та їхні родини. Складалися такі списки, зазвичай, по селянських чи міщанських товариствах або, виходячи із конфесійної приналежності (християни, іудеї), якщо йшлося про містечка, тобто більші за чисельністю населені пункти.

У посімейні списки вносили всіх членів родини, зазначали роки народження, вік, шлюб, службу у війську, причому ці документи постійно доповнювалися і до них вносилися відповідні зміни. Про жінок інформації було менше як про чоловіків за аналогією з тими ж ревізькими казками. Записи робилися на спеціальних бланках, які зшивалися у книжки, а коли папір зношувався, то заводили нові списки, приблизно раз у десять років.

Як зазначалося, посімейних списків зберіглося дуже мало, здебільшого їх треба шукати у волосних і сільських правліннях.

Вашій увазі посімейний список товариства селян с. Волиця Малиницької волості Проскурівського повіту Подільської губернії. Подивитися і скачати документ можна тут.

(ДАХмО: ф. 96, оп. 1, спр. 1)

Я. С.