Серцем і душею з Росією? Депортувати!

Під час Першої Світової війни російське самодержавство широко використовувало так зване виселення інородців з прифронтової смуги. Фактично йшлося про примусову депортацію підданих Австро-Угорщини, Німеччини та деяких інших ворожих для Росії країн з прикордонних регіонів. За задумом виселення потенційно нелояльного населення мало унеможливити (зменшити) шпигунську діяльність ворога, зміцнити тил і спростити адміністративний контроль.

У 1915 році депортації набули масового характеру, особливо після поразок російської армії в Галичині, коли ситуація на фронті загострилась. Людей буквально виганяли зі своїх домівок, відправляли до внутрішніх губерній Росії, зокрема, у Сибір, Поволжя, Казахстан. Таке переселення звісно ж супроводжувалося голодом, спалахами хвороб, втратами майна. Значна частина депортованих загинула.

Ось, як це відбувалося на Поділлі. 1 червня 1915 року командир 9-ї армії генерал Санников дав письмову вказівку подільському губернатору протягом 48 годин виселити з прифронтової зони в глиб Росії всіх неблагонадійних, тобто підданих Австро-Угорщини, Німеччини та Туреччини. Депортації підлягали 113 родин з Кам’янця-Подільського, 286 – з Кам’янець-Подільського повіту, 72 – з м. Дунаївці. Причиною такої радикальної вказівки був наступ ворога, його війська знаходилися всього у 25 верстах.

Людей мали депортувати в зауральську частину Пермської губернії. Начальник Подільської губернії граф Олексій Ігнатьєв продублював вказівку Санникова повітовим справникам Кам’янець-Подільського, Проскурівського та Ушицького повітів, щоб ті безпосередньо взялися до її виконання.

Багато хто з іноземців, які вже давно проживав у Російській імперії, звернулися до влади з клопотанням, щоб їх залишили. Особливо активними були поляки, які наголошували на своїй етнічній спорідненості з росіянами, а відповідно лояльності до царської влади: «Ми славяне иностранные подданые сердцем и душой преданные русскому государству покорнейше просим Ваше Высокопревосходительство милостиво разрешить нам остаться на местах жительства…». І треба зазначити, що частина таких клопотань мала ефект – багатьом дозволили залишитися.

Ось деякі списки, які мають не лише історичний, а й родознавчий інтерес, бо їх можна розглядати як додаткові генеалогічні джерела.

Список осіб з Кам’янця-Подільського, яких виселили:

Список осіб з Кам’янця-Подільського, які отримали спецдозвіл і залишилися на місці проживання:

Виселені з Кам’янець-Подільського повіту:

Список виселених і залишених з Проскурівського повіту:

Вислані з Ушицького повіту:

Залишені в Ушицькому повіті:

У наступні місяці ситуація дещо змінилася. До штабу 9-ї армії надходило дуже багато клопотань. Проте військові прийняли рішення здебільшого відхиляти такі прохання, мовляв, якщо ви такі лояльні, чому не прийняли російське підданство? Військове керівництво навіть розробило додаткове роз’яснення з деяким змінами, що стосувалися процедури виселення. Наприклад, у розпорядженні того ж графа Ігнатьєва від 27 серпня 1915 року довідуємося, що австрійські і німецькі піддані переселялися в м. Кустанай Тургайської області, а слов’яни – за межі Київського військового округу. Ось така поблажливість…

(ДАХмО, ф. 227, оп. 3, спр. 8616)