Світлина транзитом з Ізраїлю

Той випадок, коли матеріали для сімейної чи локальної історії можна роздобути у найнесподіваніших місцях. Якщо вже нікого не залишилося серед живих, а архівні документи відсутні, на виручку можуть прийти приватні зберігання, навіть за тисячі кілометрів від рідного дому…

Під час єврейського свята Рош га-Шана, яке відзначалося наприкінці вересня і ознаменувало початок нового року за єврейським календарем, община хмельничан у Ізраїлі зробила подарунок Чорноострівському літературно-краєзнавчому музею імені Л. Глібова (Хмельницька область). Ізраїльтяни знайшли і надіслали світлину колишнього жителя містечка Чорний Острів Айзика Лейфера (на фото), розстріляного у грудні 1942 року в Судний день голокосту.

Історія цієї людини була яскравим прикладом трагедії єврейського народу. Айзик Лейфер народився у 1879 році в містечку Базалія Старокостянтинівського повіту Волинської губернії (тепер – село в Теофіпольській селищній громаді Хмельницького району). Там започаткував свою справу – торгівлю кіньми, одружився. В Базалії народилися його четверо дітей: син Йосип, доньки Єва, Гітла і Женя. Як малеча трішки підросла, Айзик разом з дружиною Фаїною Маламед ухвалили рішення переїхати до Чорного Острова.

Діти Айзика Лейфера, світлина приблизно 30-х рр. ХХ ст. 

На новому місці Лейфер продовжував торгувати кіньми. Справа була нелегка. Купуючи молодняк чи вирощених коней, треба було їх старанно доглядати: годувати, лікувати, щоб товар мав гарний купівельний вигляд. Лише після ретельної роботи, коні були готові до продажу. В господарстві працювали і дружина, і діти. Люди згадували, що сам Айзик був працьовитий, доброзичливий, з доброю душею, ніколи не відмовляв в допомозі тим, хто її потребував.

Торговець кіньми середнього статку зустрів ІІ Світову війну в Чорному Острові. На той час доньки вже повиходили заміж і разом з родинами евакуювалися в Середню Азію. Подружжя залишилося удвох. Під час окупації Чорного Острова німці влаштовували постійні облави і так звані регулярні шикування євреїв. Айзик і Фаїна спочатку виходили на міський майдан з речами, а коли вже майже нічого не було, бо все націоналізували, то брали лише документи. П’яні поліцаї лютували все більше, били, принижували, знущалися…

Того трагічного грудневого дня все було як раніше – облави, шикування, знущання, побої. Більше Айзик і Фаїна Лейфери додому не повернулися. Їх і ще 200 євреїв Чорного Острова, в переважній більшості дітей, розстріляли біля єврейського кладовища на Вовчій Горі. Євреї назвуть цей розстріл Судним днем.

У Чорному Острові до війни проживало 1860 євреїв, на облік німецькою владою при допомозі місцевих поліцаїв було взято 1360 чоловік, 200 депортували у концтабори на примусові роботи. Після війни до містечка повернулося приблизно 100 осіб.

Чорноострівський літературно-краєзнавчий музей імені Л. Глібова висловлює щиру подяку єврейській общині хмельничан у Ізраїлі за всіляке сприяння у висвітленні трагічних сторінок життя євреїв Чорного Острова.

Галина Ференс,

науковий працівник Чорноострівського краєзнавчого музею ім. Л. Глібова