«Покушение на волшебство»

або загадка священника Усаневича

24 жовтня 1844 року Київський совісний суд[1] розглянув справу 18-річного Якова Шташковського або Сташковського (він же Кравець), який звинувачувався в «покушении на волшебство». Юнак виріс у подільському селі Пісочин, що в Брацлавському повіті. Він був сиротою і ще в дитинстві осліп, коли його по голові вдарив кінь. Після цього в Якова нібито проявився дар передбачення. До нього почали приходити люди, які намагалися позбутися хвороб або отримати якусь інформацію про своїх рідних. Очевидно, юний ворожбит мав неабияку популярність, причому не задарма, бо невдовзі його забрав до себе місцевий поміщик Лебедевич. Відомо, що згодом Сташковський переїхав до села Кошляки Київської губернії, де продовжив займатися ворожбою. Його запросив до себе місцевий священник Усаневич.

Ця фабула викладена в листі Київського губернського правління на адресу Подільської духовної консисторії. Річ у тому, що совісний суд ухвалив рішення звільнити Якова з-під варти (під час слідства перебував у в’язниці містечка Липовець), оскільки він безпосередньо чаклунством не займався і «над травами не ворожив». Проте суд постановив відправити Сташковського за місцем попереднього проживання, тобто в село Пісочин Брацлавського повіту Подільської губернії для «утверждения в правилах веры и обуздания невежества», себто під нагляд і опіку місцевого духовенства. Крім того, дворянин Лебедевич був суворо попереджений про неприпустимість сприяння забобонам, а Київська духовна консисторія поінформована про неправедну поведінку священника Усаневича.

Стосовно батюшки ситуація взагалі виглядає загадковою. Духовна особа насмілилася привезти і поселити в себе людину, діяльність якої жорстко засуджувалася офіційною церквою. Те що поміщик Лебедевич дав прихисток сироті, принаймні, виглядає логічно. А чим керувався Усаневич, що спонукало його піти на такий крок? Адже  рано чи пізно інформація про ворожбита мала дійти до вух світської влади або церковного начальства. Чи здібності юнака були справді надзвичайними і Усаневич не встояв перед спокусою скористатися послугами сліпого ворожбита? На жаль, в консисторській справі про ці обставини жодного слова…

(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 1278)

Я. С.

[1] Совісний суд був створений 1775 року із задекларованою метою додаткового захисту громадянських прав підданих Російської імперії. Відав земельно-майновими суперечками, злочинами малолітніх, душевнохворих. До компетенції суду також входили справи про чаклунство, марновірство, бродяжництво, образу батьків дітьми тощо.