З яких регіонів походять ваші роди?

(сьогодні досліджуємо Шумів)

Звідки походять ваші предки, з якого регіону чи країни? Адже вони могли переселитися до населеного пункту, який вам відомий, ще задовго до появи у цьому поселенні перших документальних джерел. Особливо актуальним є питання про походження того чи іншого роду для Поділля. Нагадаю, в другій половині ХVІІ ст. значна частина краю була спустошена. Така трагічна ситуація стала наслідком татарських набігів, Хмельниччини і 27-літньої турецької окупації. Після 1699 року, коли Подільське воєводство повернулося під юрисдикцію Речі Посполитої, регіон почав залюднюватися завдяки переселенцям з інших регіонів федеративної держави та сусідніх країн, які масово «йшли на слободу».

Для того, щоб висунути окремі версії та зробити припущення про географічне походження тієї чи іншої родини[1], необхідно скрупульозно вивчити метричні записи, інші документальні джерела, провести ДНК-тести окремих представників фамілії тощо. Цей процес вимагає багаторічної роботи, який надто трудомісткий, а подекуди і затратний. Причому ваші дослідження можуть не просунутися далі етапу висунення версій. Так сталося і в моєму випадку, коли намагався змоделювати походження батькового роду Шумів (про походження мого прізвища читайте в матеріалі «Шум – Шумів – Шумик – Шумишин – Сумишин» у рубриці «Постаті і роди»).

Шуми згадуються у метричних книгах с. Водички Летичівського повіту Подільського воєводства, починаючи з 1750 року, тому можу припустити, що вони прибули у село десь наприкінці 40-х років XVIII століття під час чергової хвилі переселення. Можливо, Шуми з’явилися у селі значно раніше, ще на початку століття, відразу після звільнення краю від турецької окупації. Проте підтвердити чи спростувати цю версію я не можу, бо метрики водицької церкви хоч і вціліли, починаючи з 1737 року, але документів 30-х – 60-х років XVIII ст. збереглося мало, і головне – вони носять фрагментарний характер.

Звідки ж прибули Шуми? Загалом це прізвище і похідні від нього – рідкісні для подільського регіону. За даними українського інтернет-видання «Рідні», найбільше його носіїв фіксується на північному заході Волинської області. Можливо, ця місцевість і є регіоном, звідки Шуми розселилися по Україні, а одна з родин пустила своє коріння у Водичках. Є декілька опосередкованих або ймовірних підтверджень цієї версії.

Мій пра(6)дід Олексій Шум в метричних записах часто фігурує як Лесик. Наприклад, «Року Божого 1757, місяця октября, дня 10, аз ієрей Іоан Третельницький, презвітер водицький, церкви сущого храму Рождества Пресвятої Богородиці хрестив і миром святим помазав младенця Якова от родителей законновінчаних Лесика Шума і жени його Марії…»[2]. Або: «… восприєміци биша Пьотр Савіцький і жена Шумова Лесика»[3].

Записів, у яких Олексія Шума записували як Лесика – десятки. Застосовували цей антропонім і до інших членів сім’ї. Знаходимо: «Тимофій Лесиків», «Катерина Тимка Лесикового жена», «Марія Лесчиха Шумиха» тощо. Річ у тому, що на північно-західній Волині Олексіїв досі так називають на відміну від Поділля, де такий пестливий варіант імені не вживається. Якщо Шуми прибули з Волині, то цілком природньо, що в перші десятиліття перебування у новому краї вони послуговувалися такою формою імені.

Іншим підтвердженням волинського походження батьківської гілки мого родоводу може слугувати активне використання тодішніми мешканцями Водичок антропоніма «Шумик» як зменшувальної форми з використанням суфіксу «ик», яка вживалася для визначення молодшого члена сім’ї чоловічого роду: «Року Божого 1757, місяця януарія, дня 1, аз ієрей Іоан Третельницький, презвітер водицький церкви сущого храму Рождества Пресвятої Богородиці охрестив і миром святим помазав младенця Василя от родителей законновінчаних Семеона Шумика і жени його Настасії…»[4]; «… восприєміци биша Петро Шумик і Марія Радчучка»[5]. Згідно з інформацією сайту «Рідні», форма «Шумик» теж притаманна саме північно-західній Волині.

Загалом прізвище Шум було популярним у цьому регіоні, що значно підвищує вірогідність мого припущення про волинське походження родини. Наприклад, у поменнику Милецького монастиря, який знаходився біля Ковеля, знаходимо: «Сіє поминаніє раба Божія Єрмолая Шумика з Облап (нині – село Облапи Волинської області)…»; «… раба Божія Лаврентія Шума»; «… раби Божія Євдокії Шумихи …»; «Роду Шума Миколая з Облап помяни Господи…»[6]. Вказані записи датовані приблизно початком XVIII століття.

Водночас існує ще одна реальна версія регіону походження Шумів. Так, цікаву інформацію подибуємо на польському ресурсі «actaforte.pl». Друга за чисельністю «популяція» цього роду знаходиться на південному сході Польщі (перша, звичайно ж, північніше, ближче до Волині), недалеко від Львова, а також Перемишля і Сянока. За словами історика Еразма Отвіновського, саме з того регіону пішло на Поділля найбільше людей, кількість яких вимірювалася тисячами[7]. Аргументи такі собі, але виключати цієї версії не можна.

Починаючи з 1750 року, у метричних записах фігурує дві основні гілки Шумів: це лінія вже згаданого Лесика Шума і його швагра Семена. До речі, Семко теж є моїм прямим предком, але по іншій лінії. Його називали в селі Шумиком або Шумом, бо він одружився із сестрою Лесика – Анастасією.

Олексій Шум помер 13 лютого 1784 року у віці 70 років[8]. А найстаршою представницею цього роду, виходячи з результатів моїх пошуків, є стара Марія Шумиха. Очевидно, це мати Лесика і Анастасії, яка померла 24 листопада 1765 року у віці 85 років[9], тобто народилася вона приблизно в 1680 році і є моєю пра(7)бабцею, якщо мої розрахунки вірні.

Отже, волинське походження Шумів видається найвірогіднішою версією. Як воно було насправді, документальні джерела замовчують, принаймні, поки що…

На головному зображені: Йосип Шумишин (він же Юзик Коваль) – праправнук Семка Шума або мій прапрадід. Найдавніший представник роду Шумів, світлина якого збереглася.

Ярослав Сумишин

[1] Спроба методології, викладена нижче, не стосується шляхетських родів, походження яких добре відоме для науковців і дослідників.

[2] ЦДІАК, ф. 224, оп. 1, спр. 142, арк. 7.

[3] ЦДІАК, ф. 224, оп. 1, спр. 141, арк. 80.

[4] ЦДІАК, ф. 224, оп. 1, спр. 141, арк. 36.

[5] Там само, арк. 37зв.

[6] ІР НБУВ, ф. 30, спр. 51.

[7] E. Otwinowski. Dzieje Polski za panowania Augusta II. Kraków 1849. – S. 12.

[8] ЦДІАК, ф. 224, оп. 1, спр. 141, арк. 195.

[9] ЦДІАК, ф. 224, оп. 1, спр. 142, арк. 52зв.