Списки виборців земських гласних 1911 року

як додаткове генеалогічне джерело

У документах Подільського губернського правління натрапив на список товариств, спілок, компаній Проскурівського повіту, які брали участь у виборах земських гласних[1] 1911 року. В зазначеному списку (див. додаток) вказані особи, зокрема, їхні прізвища, імена та по батькові, кількість землі, обкладеної земським збором, оцінка земельного майна і місце постійного проживання. Отже, перелік є не що іншим як додатковим генеалогічним джерелом.

А що ж таке земська реформа і вибори земських гласних? У 1864 році в Російській імперії відбулася реформа регіонального управління, коли самодержавна влада намагалася пристосуватися до нових викликів і розвитку капіталістичних відносин. Проте ця реформа не поширювалася на Правобережну Україну, оскільки царський уряд був занепокоєний можливістю переростання місцевого самоврядування у знаряддя політичної боротьби для польського та українського національних рухів. Разом із тим, потреби соціально-економічного розвитку вимагали реформування системи місцевого управління. На початку ХХ ст. компроміс було знайдено шляхом введення так званого «спрощеного» земства у формі комітетів та управ у справах земського господарства, що передбачалося Положенням про управління земським господарством від 2 квітня 1903 р.

Лише в 1911 р. на Київську, Волинську та Подільську губернії імператорським указом від 14 березня було поширено Положення про губернські та повітові земські установи 1890 р. зі значними змінами у виборчій системі. Тобто наші предки, які проживали на Правобережній Україні, нарешті отримали можливість бути обраними. Однак процедура земських виборів проходила не за становими, а за національними куріями: в усіх повітах Правобережної України земські виборчі зібрання та з’їзди поділялися на два відділення – російське та польське. До останнього зараховувалися тільки поляки (католики), а до першого – представники інших національностей. Кожне відділення окремо обирало повітових та губернських земських гласних в кількості, вказаній у спеціально доданому до указу розкладі. Також з метою отримання переваги російських поміщиків та українських селян над поляками, при виборах до земств Правобережної України було суттєво знижено мінімальний ценз. В південно-західних губерніях до виборів було допущено православне духовенство.

Після реформи 1911 р. суттєво розширилися фінансові повноваження органів земського самоврядування. Царський уряд почав поступово переходити до фінансової співпраці з земськими установами, що мало своє продовження під час столипінських аграрних перетворень. Протягом 1911 – 1913 років уряд зняв із земських органів обов’язки щодо утримання державних установ, церков, духовенства, місць покарання та частково поліції. Компенсувалися кошти, витрачені земством, на засоби комунікації, мирових посередників, психічно хворих.

Земські самоврядування Київської, Волинської та Подільської губерній головну увагу приділяли розвитку народної освіти та охорони здоров’я (понад 50% витрат), облаштуванню шляхів та економічним потребам населення. Причому кількісне зростання земських витрат на соціально-економічний та культурно-освітній розвиток краю супроводжувалося якісними змінами у галузях народної освіти, охорони здоров’я, комунікацій, сільського господарства, ветеринарії[2].

Додаток: список осіб, які брали участь у виборах земських гласних Проскурівського повіту1911 року.

(ДАХмО, ф. 227, оп. 1д, спр. 1118)

Ярослав Сумишин

[1] Так називали делегатів від громад, членів земських зборів, які мали право голосу.

[2] Огієнко В. О. Земства Правобережної України: організаційно-правовий статус та соціальні функції (1904 – 1911 роки) // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2010.