Останні уніати Літинського повіту

(ще одна історико-генеалогічна знахідка 1840 року)

Повертаємося до теми, яка мало досліджена, а саме: про гоніння вірян Унійної церкви (УЦ) в Російській імперії. У попередніх матеріалах ми розповідали про події початку ХІХ ст. («Неблагочестивые» уніати»), а також про останніх уніатів Кам’янець-Подільського повіту. Нині мова піде про парафіян УЦ з Літинського повіту Подільської губернії, які попри тиск православного духовенства і російської окупаційної влади, до останнього залишалися вірними своїй церкві.

Отже, у матеріалах Подільської духовної консисторії нам вдалося відшукати рапорти благочинних священників Літинського повіту, а також Літинського духовного правління, які звітували церковному начальству про наявність уніатів на території їхньої церковної юрисдикції. Документи датовані початком 1840 року. Нагадаємо, що роком раніше російська самодержавна влада остаточно знищила Унійну церкву. На так званому Полоцькому соборі УЦ, який відбувся 12 – 18 лютого і був ініційований за вказівкою із Санкт-Петербурга, ухвалили рішення про ліквідацію УЦ в кордонах Російської імперії. У 1840 році фактично тривала зачистка уніатських громад на місцях, яким був висунутий ультиматум переходити до російського православ’я.

На підставі рапорту з Літинського духовного правління від 25 січня 1840 року на території цього повіту ситуація була така.

1-й благочинний округ (бл. священник Радкевич): унійний св. Йосип Лохвинський (78 років, дружина, 2 дітей), який проживає в с. Кожухів і править в своєму домі. Парафіян нема, була каплиця, практично, зруйнована. До нього на службу приходить лише невелика кількість місцевих католиків.

2-й благочинний округ (бл. священник Хмельовський): у м. Пилява є 4 уніати (установчі дані – невідомі). Отримують треби в Летичівському костьолі.

3-й благочинний округ (бл. священник Стопневич): с. Бичева – був унійний священник Петро Якубович, але помер в 1839 році.

4-й благочинний округ (бл. священник Марцинко): сс. Семки і Пустовійти – по одній особі (всього – 2). Треби надавав унійний священник Семен Дидевич (м. Пиків).

5-й благочинний округ (бл. священник Колтоновський): присілок Клітищі – шляхтич Іван Лубчинський. Треби – унійний священник Семен Дидевич (м. Пиків). В с. Куриліка є каплиця, яка знаходиться в домі поміщика Івановського. У ній служать хмільницькі ксьондзи.

6-й благочинний округ (бл. священник Чижевич): у с. Пеньківка є 2 уніати – Тадей Гулюковський і економ Цимиржинський.

7-й благочинний округ (бл. священник Лашкевич): унійний свяенник Павло Олтаржевський. Здійснює богослужіння в каплиці с. Гришки. Культова споруда тісна, знаходиться «в гнилому місті». До парафії належать віряни із сс. Гришки, Радівці, Васютинці, Лука Барська (див. список).

8-й благочинний округ (бл. священник Ящурожинський): уніатів немає.

9-й благочинний округ (Александрович, м. Літин): чиновник, колезький реєстратор Кобилянський з родиною (6 душ, висловили готовність перейди до РПЦ).

Відомо, що унійний священник Павло Олтаржевський помер 9 березня 1840 року, залишивши 20-річного глухонімого сина та 28-річну дочку Марію, які не мали засобів для існування. Натомість отець Йосип Лохвинський не витримав тиску і перейшов до російського православ’я 13 березня 1840 року. Він навіть звернувся до єпископа з проханням дозволити йому проводити богослужіння в с. Кожухів, а також клопотався про отримання річного «оклада» в сумі 100 рублів. Що стосується першого питання, консисторія відразу дала згоду, а з приводу грошового забезпечення пообіцяла звернутися до Синоду. Водночас церковне начальство запропонувало Лохвинському поїхати в с. Гришки, щоб висповідати перед Великоднем уніатів-парафіян покійного Олтаржевського. Проте отець Йосип відмовився, зіславшись на вік. Тоді аналогічна пропозиція надійшла унійному священнику м. Красне Ямпільського повіту Афанасію Львовичу. Чи погодився останній – невідомо.

Станом на 23 квітня 1840 року фактично єдина унійна парафія Літинського повіту в с. Гришки була ліквідована. Людей зігнали на мирські сходи їхніх населених пунктів і представники російського духовенства та світської влади (були присутні пристави, тобто поліціянти) в ультимативній формі запропонували перейти до православ’я. Переважна більшість вірян, а саме 58 чоловіків і 63 жінки врешті-решт зламалися і виконали вимогу влади. У списку нижче вони позначені під літерою «А». Невеличка частина (6/2 осіб) ідентифікувала себе як латиняни (список під літерою «Б»). У недалекому майбутньому ці віряни неодмінно зазнали переслідувань як «совратившиеся» в католицизм. Ще невелика кількість (12/3, літера «В») переселилася/втекла, а дехто (5/3) просто не дожив до таких потрясінь (літера «Г»), померши до моменту складання остаточного списку.

(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 1205)

На світлині: Йосафат Булгак – ієрарх Унійної церкви в Російській імперії, предстоятель Греко-католицької церкви, доктор теології та доктор канонічного права, останній греко-католицький київський митрополит перед ліквідацією унійної ієрархії в 1838 році владою Російської імперії.

Ярослав Сумишин