Що трапилося у Жмеринці в ніч з 27 на 28 квітня 1881 року?

На світлинах: О. Дрентельн і Л. Милорадович

Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Олександр Дрентельн 23 травня 1881 року надіслав листа начальнику Подільської губернії Леоніду Милорадовичу, в якому повідомив про бездіяльність чинів поліції Вінницького повіту під час єврейських погромів у м. Жмеринка. Такий висновок Дрентельна базувався на доповіді чиновника з особливих доручень барона Штакельберга. Він був довіреною особою Дрентельна, особисто виїжджав на місце події і фактично провів власне розслідування.

Погроми відбулися в ніч з 27 на 28 квітня 1881 року. На єврейські крамниці напали робітники залізниці і селяни з околиць та навколишніх сіл. Безлад, під час якого зловмисники нищили і грабували єврейські оселі, тривав приблизно до третьої чи четвертої години ночі, поки до міста не прибула так звана воєнна команда з м. Браїлова чисельністю 20 штиків. Над ранок євреї, котрі під час погромів переховувалися здебільшого в іншій частині міста, зорганізувалися в групи і розпочали відловлювати учасників розбою. Як правило, євреї били своїх кривдників, а вже потім здавали поліції. Один селянин, зокрема Микита Швець, навіть невдовзі помер після такої екзекуції. Ба більше, євреї розпочали масові обшуки в робітничому районі, шукаючи награбоване добро. Все це відбувалися за присутності урядника (нижчий чин повітової поліції – авт.) Веселовського. Чиновник не перешкоджав протиправним діям, лише супроводжував єврейські групи, які фактично вчиняли самосуд.

Барон Штакельберг зазначив у своєму рапорті, що від початку масових заворушень в Жмеринці були присутні два урядника – Веселовський і Таранцов. Протягом ночі до міста прибув становий пристав Радзієнтковський, а зранку – помічник Вінницького повітового справника (начальник повітового управління поліції – авт.) Бродович. За результатами власного розслідування Штакельберг прийшов до висновку, що дії поліції були неправильними і незаконними. На його думку, поліціянти допустили «своеволие со сторони евреев», тобто побиття кривдників та незаконні обшуки. Водночас барон вважав, що бездіяльність поліції стала наслідком не якогось умислу, а невмілості, відсутності стійкості та енергії, в результаті чого працівники поліції просто розгубилися. Найбільша провина була Веселовського, бо він фактично санкціонував незаконні обшуки, при ньому чинили самосуд, а за деякими свідченнями він сам розпускав руки.

Штакельбергу також вдалося з’ясувати одну з першопричин описаних подій. Опосередковано підбурював до погромів начальник 5-ї дистанції Одеської лінії південно-західної залізниці Олександр Подерін. За свідченням очевидців, він неодноразово дозволяв собі провокаційні висловлювання під час спілкування з робітниками. Становий пристав навіть порушив стосовно Подеріна кримінальну справу, і невдовзі мировий суддя визнав залізничника винним, присудивши йому три місяці арешту. Після цього факту загострилися стосунки, які і до того були напруженими, між місцевим залізничним начальством і повітовою поліцією.

Наприклад, вінницький повітовий справник, доповідаючи цивільному губернатору про події тієї ночі наголосив: «подведомственные мне чиновники действовали правильно и добросовестно, отбирали ограбленное у евреев рабочими железной дороги имущество, задерживали виновных в буйстве и грабеже». Тому, на його думку, скарги несправедливі, адже поліція в міру своїх сил виконувала функціональні обов’язки, тому рішенням повітового поліційного управління всіх причетних поліціянтів було звільнено від відповідальності і, зокрема, Веселовського. Водночас справник повідомив губернатора, що, коли почалися погроми, євреї нібито прибігли на вокзал, «где в буфете застали всех начальствующих лиц» і попросили про допомогу, але ніхто з керівників залізниці не вийшов і не вплинув на своїх робітників.

Наступні документи в справі Подільського губернського правління датовані аж 1883 роком. З незрозумілих причин з’ясування обставин жмеринського погрому призупинилося на два роки. Врешті-решт 8 лютого 1884 року, розглянувши всі обставини справи, губернське правління прийняло рішення амністувати всіх чиновників, які звинувачувалися в бездіяльності, на честь «Всемилостивейшего манифеста» 1883 року з приводу коронації Олександра ІІІ. Проте це рішення не стосувалося Веселовського, стосовно якого губернське правління настійливо рекомендувало провести додаткове розслідування.

2 квітня Вінницьке повітове управління поліції відрапортувало в губернське місто, що за результатами повторного розслідування Веселовському винесена сувора догана за «слабые действия и несоблюдение в настоящем деле служебных формальностей». Також його було попереджено про неприпустимість подібних дій в майбутньому. Після цього всі сторони залишилися задоволені, а начальник Подільської губернії відрапортував про пророблену роботу до Києва.

Жмеринські події були лише невеличким епізодом у серії погромів 1881 – 1882 років на півдні Російської імперії, тобто на території сучасної України і Молдови. Ці масові заворушення в єврейській історіографії отримали назву «суфот банегев», що на івриті означає «буря на півдні». Після вбивства Олександра ІІ в російській пресі розпочалося цькування євреїв, які звинувачувалися у причетності до замаху на царя. Погроми розпочалися майже одночасно в декількох місцях: Єлисаветграді, Кишиневі, Київській губернії, Жмеринці тощо. Безлади відбулися в 166 населених пунктах Російської імперії. Тисячі єврейських осель були зруйновані, значна частина людей отримала поранення, також зафіксовані летальні випадки…

(ДАХмО: ф. 227, оп. 3, спр. 179)

Ярослав Сумишин