Церковно-парафіяльні школи Російської імперії

Початкову освіту діти селян в Російській імперії здобували в церковно-парафіяльних школах. Школи цього типу були створені після проведення шкільної реформи в 1804 р. [1, с. 35]. Вони перебували у підпорядкуванні Священного Синоду. Досить часто зустрічалися інші назви цього виду шкіл: «священицькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей».

Навчання в них вели священники, диякони, дячки, а також вчителі, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.

Діяльність шкіл перебувала у віданні попечительської ради, куди входили завідувач школи, попечителі, вчителі, представники від міста чи земства, виборні особи від населення. На раду покладалися турботи про благоустрій школи у всіх відносинах.

Пік створення шкіл цього типу припадає на 60 – 70-ті роки ХІХ ст. У Київській, Подільській, Волинській та Бессарабській губерніях вони становили 80 % усіх початкових шкіл. На 1915 рік у Наддніпрянській Україні налічувалося 19 340 початкових шкіл різного підпорядкування, де вчилося 1 663 000 дітей [2, с.62].

Для прикладу розглянемо окремі факти з історії церковно-парафіяльної школи в містечку Маків Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії. Цікаві матеріали знаходимо в церковному літописі, який вів з середини ХІХ ст. місцевий священник Тит Місюра. Він був причетний до створення школи та доклав чимало зусиль для її існування. Постать священника Тита Місюри та його авторитет стали тією рушійною силою, яка дала можливість селянським дітям здобувати освіту [3].

«…Да, с открытием приходских школ настала для крестьян самая благоприятная пора стряхнуть с себя прежний мрак и окунуться в восприятия того всего, что могла открыть ему грамотность. Этим-то светом, хотя в очем слабым ещё мерцании, при посредстве школы и меньше против воли крестьян проникая в их умы, потемневшие долговечным рабством. Вследствие такого просветления в них начала приобретаться мысль, что человек должен жить не только для себя. Он должен позаботиться и о благах общественности.

Руководствуясь в осуществлении этой задачи высочайше утверждёнными 1864 года о попечительствах правилами, маковское попечительство со времени своего утверждения не переставало и не перестает заявлять свою влиятельность добрыми действиями. Прежде всего оно обратило своё внимание на нужды приходской школы. Приход для школы построен давно, попечительство приняло на себя обязанность нанимать таковый на свои средства и на местных прихожан и таким образом употреблять как на этот предмет, так и на приобретение для школы учебников и прочих материалов, а равно на отопление школы с 1869 года. При вознаграждении учителя со стороны прихожан ежегодно тратится до тридцати рублей серебром».

Відомо, що протягом 1877 – 1878 років у маківській школі навчалося всього від 10 до 15 учнів. Викладав звільнений з Подільської духовної семінарії Севастян Василевський, який отримував за свою роботу 6 рублів щомісяця. Йдеться про кошти, які виділялися дирекцією Народних училищ і частково збиралися селянами.

В 1880 році кількість учнів зросла до 20 душ. У той період навчав дітей син священника Микола Сушкевич, «за что он получал от прихожан по девять рублей в месяц и ночлег, за неимением для него особой квартиры, в той же школе. Жизнь его для него неприглядна, но для обучаемых им детей не бесполезна. Успехи от его занятий заметны и для самих прихожан, потому он получил от них приглашение для занятий в школе и в следующем году. Из предыдущего видно, что маковские прихожане не относятся апатично к образованию своих детей, ибо жертвуют на то с охотою свою посильную лепту».

В 1883 році церковно-приходська школа набула статусу народного училища і отримала відповідне фінансування від держави. Новий заклад об’єднував уже два населених пункти. «Открытое в прошлом году Маковско-Шатавское народное училище, помещается временно в народном доме в Шатаве (сусіднє містечко – авт.); учителем в нём переведённый из такого же Бахматского училища окончивший учительскую семинарию Евгений Цисар, а законно-учительскую должность использовал м. Шатавы священник Игнатий Волянский с жалованием последний во 100, а первый в 300 рублей в год».

У наступному році для школи побудували кам’яний будинок. У закладі вже навчалося до 40 хлопців і дівчат. «Освещяние училищного здания совершили: пишущий эти строки священник Тит Мисюра с священником м. Шатавы Игнатием Волянским в присутствии инспектора народных училищ Левицкого и крестьян. С этого времени священник Т. Мисюра по распоряжению властей стал законоучителем в сем училище вместо священника Волянского».

У 1885 – 1886 роках учнів було вже 63, 8 з них закінчили школу з правом отримання пільг з військової повинності.  В 1887 році кількість учнів збільшилася до 72.

Водночас Тит Місюра відзначав у своїх записах, що селяни часто неохоче віддавали своїх дітей на навчання, що було насамперед пов’язано із повсякденними роботами, коли в родині цінувалися кожні робочі руки, навіть дитячі: «Не к чести местных прихожан нужно сказать, что они с большой неохотой отдают своих детей на учение, а когда уже поневоле придётся отдать, то во время их учения некоторые изобретают различные способы к отобранию их: то под предлогом нездоровья, то за неимением во что одеть, ноги обуть; всё же между прочим, сводится к тому, что школьник, по их словам, и дома пригодится. Так-то ещё не дозрели местные крестьяне до понимания пользы учения! Но кажется это обстоятельство, сколько слышно, составляет в нашей местности в сказанном отношении чуть ли не повсюдное больное место».

Юрій Олійник

Список використаних джерел та літератури:

1. Шульгин Я. Несколько данных о школах в Правобережной Украине в половине ХVIII в. Киевская старина. 1891. № 6.
2. Дзюба О.М., Лазанська Т.І. Парафіяльні школи//Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій(голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2011. Т.8 : Па–Прик. С. 62.
3. Олійник Ю.В. Хрестовоздвиженська церква с. Макова. Літопис історії (1855 – 1897 рр.). Хмельницький: ФОП Стрихар А.М. 2018, 44 с.