«Я потерял терпение, она мучала меня всю жизнь…»

(кримінальна драма 1865 року)

У ніч з 16 на 17 листопада 1865 року в селі Гаврилівці Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії сталася надзвичайна подія. До сільського управління прибіг місцевий мешканець Карл Фінанс. Як потім свідчили очевидці, відставний майор був босий, в одній сорочці і при цьому тримав у руках мотузку. Він повідомив, що в його будинок проникли зловмисники, зв’язали його разом з дружиною і вимагали грошей. Коли грабіжники покинули оселю, майор нібито звільнився від мотузок і відразу кинувся повідомити про розбій.

У сільському управлінні на той час перебували сільський писар Потемковський зі своїм помічником Шумлянським, наглядач запасних магазинів Павло Бережний і караульний селянин Андрій Карпляк. Вони відразу побігли до будинку Фінанса, де виявили дружину майора, яка без ознак життя лежала на кухні (згодом волосний лікар прийшов до висновку, що майоршу задушили). Довкола були розкидані речі, замки у скринях – зламані.

За свідченням Фінанса і десятирічної дівчинки-служниці Домнікії Трофименко нападники проникли в оселю через вікно і були схожими на солдат Одеського полку, які квартирувалися у селі. Щоправда, писар зі своїми помічниками відразу зауважили, що віконне скло підозріло вціліло, а в помешканні не було жодних слідів, незважаючи на негоду і бруд надворі.

18 листопада до Гаврилівців прибув пристав 1-го стану Кам’янець-Подільського повіту разом зі своїм помічником. Фінанс розповів поліцаям, що ввечері 16 листопада пішов спати близько 21 години, а дружина, погано себе почуваючи, лягла на кухні поблизу пічки. Зловмисники проникли в будинок після опівночі, спочатку зв’язали жінку, а потім – відставного майора. Грабіжники відразу попередили Фінанса, що приріжуть його, якщо той надумає кричати чи пручатися. Покази постраждалого підтвердила малолітня служниця, яка стала свідком пограбування, сховавшись під ліжко.  Фінанс також повідомив приставу, що його дружина мала хронічну хворобу – зоб. Мовляв, це могло стати причиною смерті, коли грабіжники її зв’язали. За свідченнями майора, в домі пропали срібні ножі і ложки, золотий годинник, деякі речі і 200 рублів.

Відпрацьовуючи версію про солдат Одеського полку, слідство відразу вийшло на рядового Павла Лаврова, який саме у ці дні був відсутній в розташуванні військового підрозділу. Його затримали неподалік, у містечку Жванець. Але цю версію довелося відразу відкинути, бо чимало свідків підтвердило, що в ніч з 16 на 17 листопада Лавров перебував у Жванці, оскільки займався напередодні підковуванням армійських коней.

Подія набула розголосу, доповіли цивільному губернатору Миколаю Сухотіну, який розпорядився провести паралельне слідство і відправив до Гаврилівців уповноважених осіб, зокрема, Барановського і Дурлово. Чиновники оглянули місце злочину і ретельно допитали всіх учасників подій. Їх відразу насторожили декілька обставин: вікно, яке не постраждало, вже згадана неприродня чистота помешкання, адже четверо зловмисників, котрі увірвалися до будинку, мали обов’язково наслідити у листопадову негоду. Також підозріло ніхто нічого не бачив і не чув, хоча будинок Фінанса знаходився в центрі села. І найголовніше, у Барановського і Дурлово викликали сумніви покази Домнікії, яка пам’ятала аж надто багато деталей як на 10-літню дівчинку, яка потрапила в таку халепу.

Чиновники натиснули на малолітню служницю, задіявши приходського священника Дороновича, і дівчинка у всьому зізналася. Вона не бачила, що відбувалося у спальні Фінансів, але чула як подружжя сварилося. Коли вона забігла до них у кімнату, пані вже лежала на підлозі. Потім господар навчив Домнікію, що їй треба говорити, якщо хтось запитає про події тієї ночі.

Навіть після свідчень дівчинки, відставний майор продовжував дотримуватися своєї легенди. Лише після намовлянь священника Дороновича, Фінанс зізнався. Він розповів, що його дружина Параска мала нестерпний характер, постійно чіплялася до нього. В ту злощасну ніч вони знову посварилися, дружина накинулася на нього, намагалася подряпати нігтями. «Я потерял терпение, она мучала меня всю жизнь… Я ее толкнул, она упала и кончилась…», – підсумував відставний майор.

Свідки, які знали родину, підтвердили слова Фінанса. Дружина справді мала нестерпний характер, і її чоловік постійно зазнавав нападок. Натомість Карла всі характеризували лише з позитивного боку і, зокрема, місцевий священник. У минулому підозрюваний був бравим воякою, дослужився до майора, мав орден святої Анни 4 ступеня, також нагороджений срібними медалями за взяття Парижа 1814 року, за Турецьку війну 1828 – 1829 років, а також – бронзовою медаллю за Кримську кампанію 1853 – 1856 років.

Подільська палата карного суду, яка розглядала вказану справу, визнала Карла Фінанса винним «в удушении своей жены», що передбачало позбавлення його всіх прав і статків та заслання на каторжні роботи в копальнях. Але суд врахував пом’якшувальні обставини, а також вік обвинуваченого (67 років), і присудив йому заслання в Сибір на поселення терміном 13 років з частковою компенсацією йому вартості конфіскованого майна.

Чи набуло це рішення чинності, невідомо, оскільки справа відставного майора ще мала пройти ревізію в Правлячому сенаті. В будь-якому випадку літній чоловік не уникнув відповідальності, хоча намагався все для цього зробити…

(ДАХмО, ф. 197, оп. 1, спр. 818)

Я. С.