П’яний бешкет відставного засідателя Соболевського

21 січня 1853 року мешканці с. Попівці Могилівського повіту Подільської губернії Петро Зворський, Антон і Яків Поповські та інші надіслали «прошение» приставу 3-го стану, в якому поскаржилися на колишнього засідателя Могилівського земського суду Йосипа Соболевського. За словами заявників, той «предался сильному пьянству и в пьяном виде наносит жителям Поповец разные неприятности», зокрема, пише різноманітні наклепницькі скарги, підбурює до порушення громадського порядку, встряє у бійки, а 8 листопада 1852 року прийшовши до церкви добряче напідпитку, «порицал слова св. Евангелия», публічно заявивши, що Святе письмо видумане.

У зв’язку з цим мешканці звернулися з проханням до влади покарати Соболевського і виселити його із Попівців. Приходський священник Качоровський теж жалівся на колишнього чиновника, який, за словами батюшки, настільки пристрастився до горілки, що ніколи не буває тверезим, ігнорує сповідь і причастя.

Загалом покази проти Соболевського дали п’ятеро дворян і сім однодворців. Розпочалося слідство. Під час допитів Соболевський наголошував, що всі мешканці Попівець налаштовані проти нього. За словами колишнього засідателя, причина такого упередженого ставлення полягає в тому, що, перебуваючи на державній службі, він всіх заставляв жити по закону і, зокрема, місцевого священника.

Врешті-решт Могилівський повітовий суд визнав Йосипа Соболевського винним у «ведении нетрезвой жизни, неблагонамеренных поступках и в безнравственном поступке в церкви».

Але де-факто засудженому вдалося вийти сухим із води, бо за першим пунктом вироку він потрапив під дію «Всемилостивейших» маніфестів 1855 і 1856 років, тобто був помилуваний. А що стосується аморального вчинку в церкві, то за це правопорушення відповідала церковна влада, яка мала призначити Соболевському епітимію.

Що цікаво, Соболевський залишився невдоволений вироком суду і подав апеляцію. 5 листопада 1858 року Подільська палата карного суду (друга інстанція) ухвалила рішення проігнорувати апеляційну скаргу як таку, що не відповідає предмету судового розгляду, і схвалила рішення повітового суду. А 12 січня 1859 року вказане рішення затвердив подільський цивільний губернатор.

Як розвивалися події далі, матеріали архівної справи замовчують.

(ДАХмО, ф.197, оп. 1, спр. 1351)

Я. С.