У контексті історичних подій
Як німецька окупаційна влада контролювала українців
У матеріалах на фольксдойче (читайте статтю під назвою «Матеріали на фольксдойче як екзотичне генеалогічне джерело») натрапив на «Інструкцію про видачу дозволів на подорож, малих перепусток та дозволів виходити вночі в Райхскомісаріаті України» (далі – Інструкція) від 1943 року.
Нагадаю Райхскомісаріат Україна – це адміністративно-територіальна одиниця німецького цивільного управління, яка існувала в роки Другої світової війни на частині української етнічної території – частині території сучасної України і південних областей Білорусі. Так ось, вказана інструкція без якихось ідеологічних нашарувань дає уявлення про рівень прав і свобод населення у період німецької окупації 1941 – 1944 років.
Місцеве населення мало право пересуватися шляхами за межами місця прописки, лише маючи спеціальний дозвіл. Це правило не стосувалося німецьких підданих, тобто німців і фольксдойче. Місцевому населенню, тобто українцям дозволялося перебувати у нічний час поза домом теж лише з особливого дозволу. Дозвіл виходити вночі прирівнювався до дозволу на право пересування і видавався у вигляді так званих малих перепусток. Але якщо малі перепустки на нічні виходи, як правило, видавали районові шефи, то дозволи на подорожі – гебітскомісар за місцем прописки. А гебітскомісаріати, як ми знаємо – це адміністративні одиниці в межах Райхскомісаріату Україна.
Підставами для отримання дозволу на подорож були: пересування до місця роботи; заняття візницьким промислом; звернення до лікарів (аптека, акушерка). Дітям до 12 років виходити вночі або подорожувати заборонялося, крім випадків, коли це безпосередньо вказувалося у перепустках. Дозвіл на подорож або мала перепустка дозволяли також користуватися залізницею та поштовим омнібусом[1].
Що цікаво, особлива вимога в Інструкції стосувалася запису національності. У бланках містилося віддруковане словосполучення «за словами». Так ось, в Інструкції спеціально наголошувалося, що, заповнюючи документ, «за словами» можна закресли, але лише в тому разі, коли національність особи не підлягала сумніву. Тобто німецька влада жорстко контролювала це питання через призму своєї ідеології. Пам’ятаєте, убер- і унтерменші, єврейське питання і т.д.
І нічого додати – класичні вимоги окупаційної адміністрації, коли насамперед обмежувалися можливості пересування…
(ДАХмО: Р-2146, спр. 2)
Я. С.
[1] О́мнібус (від фр. omnibus) – вид міського громадського транспорту, звичний для другої половини XIX століття. Багатомісний (15 – 20 місць) візок на кінській тязі, попередник автобуса. Поступово був витіснений конкою та трамваєм.



