Українізація 20-х років ХХ століття подекуди набувала гротескних форм, коли перекладали українською мовою навіть усупереч правилам граматики і здоровому глузду. Показовою є вказівка Народного комісаріату внутрішніх справ від 29 червня 1927 року всім своїм адмінвідділам суворо дотримуватися так званого обіжника Народного комісаріату юстиції (НКЮ) про заборону перекладати українською мовою прізвища засуджених під час заповнення довідок про судимість. Крім того, адмінвідділи НКВС на місцях мали суворо дотримуватися вимог вказаного обіжника під час запису актів громадянського стану і видачі будь-яких довідок. Вочевидь, буквальний переклад прізвищ став неабиякою проблемою, бо призводив до плутанини і фактологічних помилок.

У самому обіжнику НКЮ йдеться про таке (дослівно): «З огляду на те, що довідки про засуджених заповнюється українською мовою, НКЮ цим пропонує пояснити відомчим Вам судовим установам, що прізвища засуджених треба писати так, як їх вимовляється, – українською транскрипцією, не перекладаючи російських прізвищ на українську мову, а українських – на російську, наприклад: прізвище «Белик» треба писати «Белік».., прізвище «Железноводская» треба писати «Железноводська», але жодного разі не «Залізноводська».

Підписав обіжник заступник Народного комісара юстиції Рейхель 31 січня 1925 року.

(ДАХмО, ф. Р-923, оп. 1, спр. 18)