«Нанесения обиды храму Божия»

У справах духовних консисторій можна знайти чимало, так би мовити, життєвих, навіть кумендних історій, хоча церква в будь-якому випадку намагалася реагувати максимально жорстко. Наприлад, в липні 1860 року приходський священник Карвасарської[1] Хрестовоздвиженської церкви Іоан Гладковський написав рапорт (на світлині) Кам’янець-Подільському (міському) благочинному Юліану Лотоцькому, поскаржившись на обурливу поведінку групи міщан. В одну із неділь, перед богослужінням до батюшки прийшов кам’янецький міщанин Іван Сидорович Юрченко. Він надав виписку про народження з метричної книги Петро-Павловської церкви губернського міста і попросив його обвінчати з місцевою прихожанкою Анною Шматовою. Священник погодився, оскільки нареченому вже виповнилося 18 років і він мав відповідний документ.

А вже під час богослужіння, на якому був присутній Юрченко, в церкву увірвалися невідомі священнику кам’янецькі міщани, схопили юнака за чуприну і силоміць виволокли його з храму. Свідками цієї ганьби і «нанесения обиды храму Божия» були десятки прихожан, а також священник с. Врублівці Іоан Користинський і мешканець Підзамчого, колезький секретар Яків Томашевський. Згодом, уже на вулиці міщан запитали, чому вони себе поводять таким чином, на що батько Юрченка відповів, мовляв, він не дозволяє сину женитися, бо той неповнолітній. А спільник старшого Юрченка, Вікентій Стрельський на репліку священника Користинського, що Івану вже виповнилося 18 років і відповідні укази дозволяють йому вступати в шлюб, нібито сказав: «ми такие указы ломаем и топчем ногами». Наприкінці рапорту приходський священник попросив у благочинного, щоб згадані міщани «не остались без законного взыскания».

Лотоцький переадресував рапорт у Подільську духовну консисторію. Розглянувши звернення Гладковського про нанесення образи Карвасарській церкві, церковне начальство зобов’язало благочинного повідомити про подію у Кам’янець-Подільський земський суд, щоб світська влада провела відповідне розслідування, причому за участю духовного депутата. Лише за результатами такого дізнання церква могла ухвалити своє рішення. Як закінчилася ця історія, невідомо.

(ДАХмО, ф. 315, оп. 1, спр. 1499)

Я. С.

[1] Карвасари – в минулому поселення, яке мало статус містечка біля Кам’янця-Подільського. Нині мікрорайон районного центру. Знаходиться на дні славнозвісного каньйону біля старого міста. Етимологія назви – це перекручене слово Караван-сарай. Під час 27-річної турецької окупації краю в ХVІІ ст. саме тут стояли каравани з коней та верблюдів, завантажені товарами східних купців. Дерев’яна церква, про яку йдеться, збереглася до наших днів (на світлині).