Спокута органіста Банашкевича

Повчальна історія про мого далекого родича. Його звали Ігнатій Тимофійович Банашкевич (він же Банашко). Народився в містечку Чорний Острів на Поділлі в 1808 році. За моїми підрахунками він є правнуком мого пра(6)діда Миколая, але по іншій гілці. Йдеться приблизно про мого троюрідного пра(3)діда. Ігнатій зростав у селянській католицькій родині, володів польською грамотою. Його батько був органістом в Чорноострівському костьолі і змалку вчив сина цієї почесної професії, принаймні, так можна зрозуміти із матеріалів судової справи. Коли Ігнатій виріс, місцевий дідич граф Костянтин Пшездецький особисто дав вказівку прилаштувати здібного хлопця органістом в костьол сусіднього містечка Миколаїв, який теж належав до поміщицького маєтку цього вельможі.

Згодом Ігнатій одружився, як написано в справі, на шляхтянці Людвіці, мав двоє дітей Антонія і Маріанну – нібито непогано влаштувався у житті як для простого селянина. Але 2 лютого 1845 року, вже прослуживши 16 років органістом Миколаївського костьолу, Банашкевич був звинувачений в… крадіжці церковних речей. Перед месою вікарій храму Заблудовський разом із священнослужителем Павлом Ратушним виявили відсутність деякого інвентаря. Зокрема, пропали тувель (очевидно, йдеться про рушник – авт.), два ситцевих покривала, якими накривали вівтар, чотири простих скатертини селянської роботи, шовковий пояс і коралі – всього вартістю не більше 5 рублів.

Як з’ясувалося вже під час слідства, вказані предмети Ігнатій відніс у заставу до місцевих євреїв, бо дуже потребував грошей. А причина усьому – оковита. Органіст отримував невеличку зарплату – 12 рублів на рік, а треба було утримувати сім’ю і щодня шукати гроші на горілку. Євреї (Марія дружина Берка Нухімовича, Рухля – Янкеля, Хуна – Вайсберга, Рівка – Еля Хайяма, Хая – Іцка Файбімовича і вдова Фейга) підтвердили, що брали у нього речі, але, звичайно ж, вони не знали про походження товару. Ігнатій відразу зізнався у всьому ксьондзу Заблудовському і запевнив, що він пішов на цей крок вимушено, щоб покрити витрати, а після отримання зарплати, планував усе повернути до храму.

Слідство тривало майже рік. 28 листопада 1845 року Проскурівський повітовий суд ухвалив рішення покарати Ігнатія Банашкевича 15-ма ударами батогом (він де-юре належав до селянського стану, що передбачало тілесні покарання – авт.) і відправити його за місцем проживання під нагляд поліції. Але відбутися переляком Ігнатію не судилося. В Санкт-Петербурзі, де справа перебувала на ревізії, його правопорушення розцінили як святотатство, а не дрібну крадіжку із пом’якшувальними обставинами. Тому згідно з «Высочайшим повелением» його імператорської величності (йдеться про рішення Правлячого сенату – авт.) від 29 квітня 1846 року Банашкевич отримав 80 ударів різками, після чого його мали віддати в арештантські роти терміном на 6 років. Від початку розслідування і до оголошення остаточного вироку, тобто більше року, він знаходився в проскурівській тюрмі.

Як склалася подальша доля Ігнатія Банашкевича, невідомо…

(ДАХмО, ф. 197, оп. 1, спр. 456)

Ярослав Сумишин