Про національність предків

Найперше, що треба знати: національність в контексті історичних подій – дуже нове поняття. Масово національність починають прописувати лише в документах ХХ століття. Це всього-на-всього 100 років тому. У ХІХ столітті поняття національності в зрозумілому для нас контексті ще не вживалося. Якби вдалося помандрувати в часі, скажімо, в 1850 рік і спитати селян на Полтавщині, хто вони за національністю, то таке питання не зрозумів би абсолютно ніхто.

Відомий випадок. У 1921 році влада Польської Республіки проводила перепис населення на Поліссі. 64% місцевих жителів, відповідаючи на питання про національність, сказали, що вони «тутейші». Близько 5% назвали себе українцями.

Етнічне походження тих, хто жив у XVIIІ – XІХ столітті визначається за віросповіданням. Якщо ваш предок був православним і жив на землях із домінуючою часткою українців, то з вірогідністю 99% він теж українець. Коли він сповідував юдаїзм і записаний в метричних книгах синагоги – то немає сумніву, що він єврей. Якщо був католиком і жив, скажімо, у межах сучасної Хмельницької області, то міг бути поляком.

Припустимо, що вашого прадіда звали Мойсеєм чи Авраамом. Однак записаний він православним у метричній книзі церкви певного села на Чернігівщині. Це залізний аргумент, що він не єврей і ніколи ним не був. Ім’я чи прізвище, яким би «єврейським» чи «польським» воно не здавалося, не дає підстав однозначно судити про національне походження.

Національність предків – найбільш заміфологізована частина сімейної історії. Досліджуйте, довіряйте документами і фактам. Тоді буде вам радість, а нащадки вам подякують.

Влад Волинський