Коли не маєш у громади «жодної репутації»!..

29 березня 1907 року в містечку Фельштин Подільської губернії (нині – село Гвардійське Хмельницького району Хмельницької області) відбувся мировий сход єврейської громади. Серед іншого було обговорене питання недостатньої кількості іудейських молитовних шкіл в населеному пункті, які можна відвідувати у суботу і святкові дні на богослужіння. В містечку була одна синагога, в якій одночасно могло перебувати до 150 осіб, і чотири невеликих школи. Їх називали школками, бо три з них вміщували лише до 10 вірян, а одна – до 20. Водночас єврейська громада Фельштина нараховувала більше 800 осіб чоловічої статі, тобто під час суботи і святкових днів на богослужіння могла потрапити лише незначна частина вірян.

У зв’язку з цим громада ухвалила рішення (так званий приговор) звернутися до губернського начальства, щоб їй дозволили побудувати нову молитовну школу на 50 місць в будинку Мошка Абрамовича Ройзома (Ройза). Приговор підписали десятки євреїв, тобто документ представляє в тому числі генеалогічний інтерес.

Проскурівський повітовий справник (начальник поліції – авт.) підтвердив інформацію про чисельність єврейського населення у Фельштині, причому без врахування єврейських родин, які проживали у навколишніх селах. За його даними, всього у містечку було 224 єврейських двори.

На підставі отриманих документів губернське правління 10 липня 1907 року ухвалило рішення дозволити заснування у Фельштині ще однієї єврейської молитовної школи.

Але ця історія мала несподіване продовження. Єврейське товариство міщан Фельштина 20 серпня 1907 року надіслала «прошеніє» подільському цивільному губернатору, в якому заперечила необхідність заснування ще однієї молитовної школи (!). Мовляв, єврейських дворів не 224, а 214, що згідно з тодішніми квотами недостатньо для ухвалення такого рішення. За словами прохачів, сам Мошко Ройз і ті євреї, які стояли за ним, «не мали у громади жодної репутації». Крім того, заснування такої школи у будинку Ройза порушувало низку санітарних норм, зокрема, сама будівля була в аварійному стані і т.д.

Чим закінчилася ця історія – невідомо.

(ДАХмО, ф. 227, оп. 3, спр. 6492)

Я. С.