Нащадок Банаха – актор за фахом і комедіант у душі

На світлинах: Йосип Банашко разом з дружиною і дочкою

Розповім вам про свого діда, Йосипа Миколайовича Банашка. Батько моєї матері народився у 1919 році в с. Рідкодуби (нині – Хмельницький район Хмельницької області). Сім’я була бідною, Микола і Палажка мали аж десятеро дітей, причому Йосипуньо, як на нього лагідно казала мама, був наймолодшим. Здається, нічого особливого для селянської родини того часу, але дід завдяки веселій вдачі і незвичайному хисту, попри злидні і голод, примудрився стати професійним актором.

Він навчався у Херсонському театральному училищі. Йдеться про другу половину 30-х років. Студенти недоїдали, а подекуди голодували. Дід розповідав, що одного разу навіть знепритомнів на заняттях. Але викладачі цінували його талант, а дехто навіть підгодовував студента, вихідця з багатодітної родини.

Рід Банашків з’явився в Рідкодубах у І-й половині ХVІІІ століття, коли переселенці з різних воєводств Речі Посполитої та інших регіонів Європи активно заселяли Поділля. Нагадаю, після Хмельниччини і турецької окупації 1672 – 1699 років край був практично знелюднений. Науковці сходяться на думці, що приблизно дві третіх населених пунктів Поділля тоді перетворилося на пустку.

Звідки саме прибула родина, достеменно невідомо. Лише вдалося встановити, що її представники є нащадками Банаха, тобто Бенедикта, від якого утворилося прізвище, набувши українізованої форми. Також відомо, що в роду був якийсь Шимон, можливо, син Банаха, бо наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століть родину паралельно називали Шимчуками. Отже, можна висунути версію про польсько-католицьке походження Банашків, тим більше одна з гілок цього роду, представники якої проживали неподалік, в містечку Чорний Острів, продовжували сповідувала латинство в ХІХ столітті.

В інвентарі 1748 року с. Рідкодуби фігурує декілька Шимонів, один з яких, очевидно, є нащадком Банаха. А в інвентарі 1783 року вже знаходимо Миколу Банашка, котрий дуже вірогідно є сином одного з цих Шимонів і одночасно – пра(4)дідом героя нашого матеріалу. Микола Банашко мав троє синів: Авксентія, Захарія і Василя, які теж мали чимале потомство, тому рід Банашків був чи не найбільший у Рідкодубах.

На світлинах: уривки інвентарів с. Рідкодуби 1748 і 1783 років

Та повернемося до Йосипа. Наприкінці 30-х років у нього та його ровесників були примарні шанси вижити – попереду була ІІ Світова війна. Йосипа призвали в 1939-му, і він мав усі шанси потрапити на ганебну фінську кампанію. Дід ніколи не розповідав про цей період своєї служби. Лише відомо, що його комісували. За словами рідних, Йосип майже не бачив на ліве око, отримавши травму в дитинстві, коли впав з черешні. Але під час проходження медичної комісії йому вдалося обдурити лікарів. Очевидно, перші місяці служби протверезили молодика, і юнацький романтизм поступився прагматизму. Йосип, пройшовши посилену медичну комісію та врешті-решт опинився вдома. До 1944 року він перебував під окупацією, працював у сільському магазині, одружився. А відразу після приходу Червоної Армії, його мобілізували і погнали на фронт.

Довго воювати не довелося. 24 липня 1944 року молодший сержант Банашко отримав кульове поранення в живіт. Ледве вижив: операція, госпіталь, а далі – довгі місяці лікування та реабілітації в тилу. Висновок медичної комісії був прогнозований: «негодный к военной службе». Дід повернувся в село фактично інвалідом, худий, нещасний, шкутильгав на одну ногу, пізніше почалися проблеми з серцем. Очевидно, дався взнаки стрес, пережитий на фронті.

Але навіть в такому стані Йосип вирушає до Кам’янця-Подільського і вступає до трупи обласного пересувного театру ім. Лесі Українки. Він був закоханий у свою професію, навіть у повсякденному житті постійно перевтілювався в сценічні образи, декламував якісь уривки, жартував. Через декілька років він переходить до Кам’янець-Подільського обласного театру ім. Миколи Островського на посаду актора і за сумісництвом помічника режисера. Проте зробити успішну акторську кар’єру дідові не судилося. Інвалідність та хвороби давалися взнаки. Постійні переїзди, гастролі не додавали здоров’я, ще й дружина, тобто моя бабця Євгенія, категорично відмовилася залишати рідне село, де працювала бухгалтером у колгоспі.

На світлинах: Й. Банашко в ролі Савки у п’єсі С. Васильченка “На перші гулі”

В 1948 році Йосип Миколайович залишає театр і влаштовується директором Чорноострівського районного будинку культури, щоб бути близенько біля дому, дружини і маленької доці Галі. На цій посаді він попрацював десять років, а з 1958 року і до самої пенсії займав аналогічну посаду в смт. Наркевичі, куди потім перевіз родину.

Помер дід 14 червня 2001 року, тобто прожив довге і, напевне, щасливе життя. Поставив на ноги дочку, побачив внука і навіть правнука. Казав, що в 40-х навіть мріяти про таке не смів. А головне, Йосип Миколайович все життя займався творчістю і улюбленою справою. Як директор будинку культури особливу увагу приділяв становленню самодіяльних колективів, сам багато грав на сцені. Як казали очевидці, виходило у нього дуже переконливо. Наприклад, особливого захоплення викликала роль Стецька у п’єсі «Сватання на Гончарівці», яку дід періодично ставив. Дехто з обласної мистецької еліти навіть був переконаний, що це найкращий Стецько у масштабах республіки, принаймні, на той час.

Нащадок Банаха залишив свій слід в історії роду, і ми пам’ятаємо його…

 Ярослав Сумишин