Ополчення по-російськи: чи актуальна ця модель для України?

Цікавий досвід для українських реалій. Під час І Світової війни Російська імперія широко використовувала інститут державного ополчення, особливо у західних губерніях. Йдеться про так званих ратників. Вони були першого та другого розряду. До першої категорії входили молоді чоловіки, які поки не були (з тих чи інших причин) мобілізовані. Вони вважалися найбільш боєздатною частиною ополчення і могли бути залучені до активних бойових дій.

До другого розряду зараховували переважно старших чоловіків, тих, хто мав відстрочку або якісь фізичні вади і не підлягали призову. Ратники призначалися для нестройової або тилової служби в спеціальних ополченських формуваннях. Вони здійснювали підтримку військовим тилам, але, зазвичай, не брали участі в активних бойових діях. Тобто йдеться про допоміжні підрозділи чи напів військові формування, які в той чи інший спосіб могли допомагати армії та обороні країни.

Ратники II‑го розряду виконували тилові функції: охорона залізниць, складів, конвоювання полонених, ремонтно‑будівельні роботи, сільськогосподарські потреби. Вони В разі потреби вони навіть могли сформувати допоміжні батальйони, якщо виникали ризики на фронті.

Часто ратники ІІ розряду були фізично ослабленими, але спроможними носити зброю. Також до цієї категорії зачисляли тих, хто користувався соціальними пільгами: єдиний син у сім’ї, єдиний годувальник, багатодітний сім’янин тощо. Призов ратників II‑го розряду стартував у кінці 1915 – не початку 1916 років. Загальна кількість таких призовників становила більше 3-х мільйонів осіб.

Для прикладу, список ратників ІІ розряду 1916 року, які перебували на службі в урядових і громадських установах Подільської губернії.

Як думаєте, нам би знадобився такий досвід?

(ДАХмО, ф. 227, оп. 3, спр. 9144)