Пошук Завадських: як я дісталася 1692 року

На світлині: Петро Завадський з дружиною і донькою.

Яке щастя тримати документ 1692 року із згадкою про твоїх предків – дослідники зі стажем мене зрозуміють! Водночас визнаю, що цей успіх є результатом не лише неабияких зусиль, бажання і терпіння, а також великої удачі, адже жадані документи могли не зберегтися, просто не «вижити» у вирі нашої трагічної історії.

У студентські роки я бувала в архіві, але про гілку Завадських нічого не знайшла. Це рід мого репресованого, розстріляного 26-річного прадідуся. Завадський Петро Валеріанович народився 1912 року у с. Ковалівка Брацлавського повіту Подільської губернії (нині – Немирівський район, Вінницької області). Крім зазначених даних, я мала на руках копії декількох сторінок зі справи репресованого – все.

В 2020 році я нарешті дозріла до серйозного дослідження родоводу і звернулася до професіоналів. Насамперед дослідники розпочали пошук метрики про народження/хрещення прадідуся в архівних матеріалах костьолу, парафіянами якого були мешканці с. Ковалівка. Шукали в 1912 році, потім взяли 10 років до ймовірного народження і 5 – після зазначеної дати, але безрезультатно – Петра Завадського не було. Що це могло означати?

а) прадідусь хоч був поляком за національністю, але вже сповідував православ’я;

б) він народився деінде, тобто у справі репресованого вказаний не той населений пункт.

Жоден з варіантів не залишав мені шансів, оскільки православні метрики с. Ковалівка не збереглися, а шукати Завадського Петра в межах повіту/району – заняття невдячне, іншими словами – глухий кут.

Але я не здавалася. Коли ситуація вже була, здається, безнадійною, пригадала, що прадід нібито мав брата, який жив у Ковалівці. Заходжу на сторінку сільради і там знаходжу… статтю-некролог про смерть Олександра Валеріановича Завадського майже два роки тому – шок!

На світлині: Олександр Завадський.

Ніколи собі не пробачу, що понад 30 років свого життя я не знайшла часу поцікавитися, чи живий брат мого прадіда. Я чомусь була переконана, що його теж давно немає на цьому світі. Олександр трішки не дожив до ста років і був єдиним, хто застав мого прадідуся живим. Скільки би він міг розповісти – моєму суму не було меж, досі себе картаю.

Проте я не заспокоїлася і розпочала пошук дітей/онуків Олександра Завадського. Через сільраду вдалося знайти його дочку, Софію Олександрівну. Жінка була рада моєму дзвінку, але, на жаль, нічого нового мені не розповіла. Так я потрапила у глухий кут під номером два. Принаймні, спочатку так вважала.

Але Софія Олександрівна передивилася родинні документи, зокрема, на продаж хати свого батька (про історію цього будинку можна написати окрему історію) і знайшла один мегаважливий документ: виписку з метрики Фоми (Томаша) – дідуся Петра і Олександра Завадських! З цього документа я дізналася, що Фома народився «1808 года октября шестого у жителя села Стетковец (Волинська губернія – авт.) урожоного Михаила Францишкова сина Завацкаго и жени его Александры, священника Петра Янчинского дочери…».

Пізніше з оригіналу метрики я ще й довідалася, що Фома при народженні звався Павлом, і був хрещеним в православ’ї. Так, завдяки одному документу я змогла перескочити з 1912 у 1808 рік, а потім – в 1795, де в ревізькій казці відшукала запис про родину Завадських. Отже, Фома, який помер на Поділлі католиком (згодом знайшла цей запис у метриках) і Павло, що хрестився православним на Волині – одна і та ж людина. Такої головоломки не розгадав би жодний генеалог. Його величність випадок часто вирішує долю тієї чи іншої загадки.

Далі я розпочала пошуки в дворянських списках. У книзі «Правобережна шляхта» знайшла рід Завадських, який цілком ймовірно був моїм. Замовила справу в ЦДІАК. Яке ж було моє розчарування, коли отримала очікуваний документ. Він містив лише 4 аркуші. Фактично, то був опис матеріалів, які подавав рід Завадських на підтвердження свого дворянського походження. Гербів, оригіналів метрик, родинного дерева у справі не було. Водночас я там знайшла деяку інформацію і факти, які потребували подальшого аналізу та перевірки. Відверто кажучи, я досі перечитую ці 4 аркуші і щоразу маю нові ідеї для подальшого дослідження.

Наступним кроком був пошук шляхетської справи моїх Завадських в ДАЖО. Проте тут теж не обійшлося без суттєвої проблеми. Річ у тому, що в житомирському архіві є 15 справ на прізвище Завадські, тому на пошук потрібних лише мені матеріалів знадобився цілий рік. Врешті-решт я отримала справу. З плюсів: в ній був герб і генеалогічне дерево до 10 коліна. З мінусів: аркушів багато, але серед них не було жодного оригіналу з тих документів, які згадувалися в справі ЦДІАК. Документ великий за обсягом, але інформації надзвичайно мало – ще одне локальне розчарування.

Водночас вивчення всіх матеріалів, яке тривало більше року, дозволило мені отримати бажаний результат, зокрема, вийти на польське місто Більськ-Підляський, де, як підтвердилося згодом, в 1692 році хрестили мого предка Валентія із Завад. Згодом я мала ще одне підтвердження, отримавши скан сторінки Податкового реєстру с. Завади, де є згадка про Матвія і Мар’яну з Поплавських Завадських – батьків Валентія.

Звичайно ж, на цьому пошуки не закінчилися. Планую дізнатися більше про інших представників родини Завадських. Більшість з них в XVIII – XIX століттях працювали економами, а тому дуже часто змінювали місце проживання, іноді – кожні  декілька років. Досі не можу встановити місце і час другого шлюбу Фоми, його місце проживання з новою дружиною та народження їхніх дітей.

Впевнена, що попереду мене ще чекає багато цікавих фактів…

Вікторія Овсяницька