У контексті історичних подій
Безвісти сім десятиліть

Робота генеалога не обмежується встановленням предків та вивченням родинних зв’язків. Крім імен і прізвищ, завжди цікаво довідатися про долю тієї чи іншої людини, ознайомитися з досі невідомими фактами її біографії, особливо тими фактами, які ще донедавна були таємницею. Причому будь-яке успішне розслідування в царині сімейної історії викликає щирий пієтет у дослідника, навіть якщо встановити істину пощастило іншим членам родини.
Наша фамілія теж мала свою трагічну загадку, яка протягом багатьох десятиліть не давала спокою рідним. Восени 1944 року моя двоюрідна бабця Ганна Григорівна отримала повідомлення з фронту про те, що її чоловік, сержант Дем’ян Степанович Майдан, командир стрілецького відділення пропав безвісти. Зник фронтовик десь у карпатських лісах, бо саме про цю місцину він згадував в останньому листі. Писав також, що поранений, мав пригнічений настрій і, ніби, передбачав біду…
У дружини, яка залишилася з шістьома дітьми, ще довго жевріла надія на диво, а раптом живий. Куди тільки не зверталася Ганна Григорівна в повоєнний час: архіви, військові установи, цивільні організації, але зі всіх інстанцій надходила та ж сама вбивча відповідь. Усвідомлення втрати прийшло з роками, але родина не полишала спроб хоча б довідалася про факт смерті та місце поховання фронтовика.
Де́мко, а саме так його називали односельці, народився в 1905 році у Климківціях Проскурівського повіту. Там виріс і одружився. Змалку був кмітливим та відповідальним хлопцем. Маючи початкову освіту, працював у колгоспі комірником-обліковцем. А предки його, католики Майдани, переселилися на Поділля в першій половині ХVІІІ століття. Звідкіля вони прийшли, достеменно невідомо, найвірогідніше – із західних регіонів Речі Посполитої, як і багато прародичів нинішніх подолян.
Дем’ян Майдан був мобілізований весною 1944 року, коли подільську землю звільнили від фашистів. Як і будь-який новобранець він сумував за рідним краєм та близькими людьми. «Добрий день чи вечір, синочки-соколики і донечки-голубки, моя дорога дружино Ганно Григорівно, родино, сусіди! Низький вам уклін від вашого батька і чоловіка…», – зворушливо розпочинав він кожного листа з передової.
Минали роки. Естафету пошуків безвісти зниклого фронтовика підхопили його внуки, зокрема, вчитель історії Мар’янівської гімназії Чорноострівської ОТГ Галина Ференс та її двоюрідний брат Сергій Фарващук. Лише в 2010 році їм вдалося віднайти сліди зниклого дідуся. Через Всесвітнє товариство «Червоного хреста» рідні довідалися, що Дем’ян Майдан загинув 13 жовтня 1944 року і похований в селі Велика Поляна (Vel’ka Pol’ana), що на території Словаччини. В 1986 році могилу перенесли на військовий цвинтар сусіднього містечка Михайлівці (Michalovce), оскільки на місці старого поховання спорудили водосховище.
У Мар’янівській гімназії шанобливо ставляться до минулого Поділля, учні ретельно вивчають історію та географію рідного краю. В школі функціонує пошуковий гурток. Його очолює Галина Ференс.
А нещодавно внуки відвідали словацьке кладовище і вшанували пам’ять свого дідуся. Майже сім десятиліть родина шукала Дем’яна Степановича, котрий знайшов свій спочинок далеко від рідної землі, але дуже близько до батьківщини своїх предків.
Ярослав Сумишин
