Брати Шостацькі

(нові факти з літопису славетної родини)

Незначні, малопомітні, на перший погляд, факти з біографії наших предків почасти дають нам уявлення про перебіг тих чи інших історичних процесів, допомагають збагнути особливості досліджуваної епохи. У цьому контексті характерною є історія братів Шостацьких, яким випало жити в буремні і трагічні роки першої половини ХХ століття.

Євген Йосипович Шостацький походив з багатодітної родини, яка проживала в селі Лаврівка Вінницького повіту. Як і багато представників цього славетного роду, він навчався у духовній семінарії: спочатку в Кам’янці-Подільському, а згодом – в Полтаві. Починаючи з восьмирічного віку, Євген проживав окремо від батьків, зокрема, був учнем Кам’янець- Подільського духовного училища. Шостацький як і всі чоловіки того часу був військовозо- бов’язаний, приписаний до призовної дільниці Вінницького повіту, проте мав відстрочку через навчання. Він закінчив семінарію «по першому розряду», що автоматично надавало йому право вступати до духовної академій. Проте Шостацький вибрав світську освіту. У 1918 році Євген написав заяву ректору Кам’янець-Подільського державного українського університету з проханням зарахувати його до навчального закладу і невдовзі став студен- том, причому з моменту заснування вузу. Чому він зробив такий вибір, архівні матеріали замовчують.

Є. Шостацький і М. Драй-Хмара

Кам’янець-Подільський державний український університет був заснований саме 1918 року за особистою вказівкою гетьмана України Павла Скоропадського. Очільник дер- жави тоді підписав відповідний указ. Першим ректором став відомий вчений-мовознавець, професор, активний учасник українського державотворення Іван Огієнко. Станом на 1 ли- пня 1919 року в університеті функціонувало п’ять факультетів: історико-філологічний, фі- зико-математичний, правничий, богословський, сільськогосподарський. Викладачами вишу були відомі педагоги: Михайло Драй-Хмара, Юхим Сицінський, Софія Русова, Леонід Білецький, Василь Біднов, Степан Гаєвський, Олекса Полонський та інші. Поразка україн- ського національно-визвольного руху восени 1920 року визначила подальшу долю універ- ситету: вищий навчальний заклад реорганізували спочатку в Академію теоретичних знань, а в 1921 році – в Інститут теоретичних наук. Відповідно кардинально змінилася доля студентів і, зокрема, Євгена Шостацького.

Варто зазначити, що академічній та науковій праці викладачів і студентів того часу надзвичайно дошкуляла матеріальна скрута і непрогнозована воєнно-політична ситуація. Особливо це позначалось на студентській молоді, більшість якої була незаможною. Також студенти потерпали від різноманітних хвороб. Зокрема, Євген з дружиною Катериною на- віть пережили так звану іспанку. В одному із документів зазначено, що під час хвороби Шостацьким допомагав Михайло Драй-Хмара. Тому можна припустити про дружній зв’язок Євгена із педагогом-поетом, тим більше різниця у віці між ними складала лише чо- тири роки. Наприклад, коли під час одного з анкетувань Шостацького запитали, чому йому подобається навчатися в університеті і які книги він про це прочитав – він насамперед на- звав прізвище Драй-Хмари та ще деяких авторів. Імовірно, що поет допомагав Шостаць- кому матеріально.

Про скруту студента також свідчить факт продажу Євгеном свого ліжка, щоб хоч якось звести кінці з кінцями і мати кошти на прожиття. Він також звертався до керівництва вузу з проханням призначити йому стипендію або звільнити від сплати за навчання через скрутне матеріальне становище і хворобу дружини. Власне, через хворобу йому довелося надолужувати прогаяне, бо був недопущений до багатьох іспитів. Відомо, що Шостацький підробляв діловодом в губернській і міській управах, був членом профспілок «Совработник» і «Робоса», служив клерком у соцзабезі, отримуючи зарплатню 150 рублів на місяць, що на початку 20-х років, вочевидь, становило мізерний заробіток.

В одному із спогадів, зокрема, дружини професора Г. Кузьменка Олени Василівни Чуприни, ми дізнаємося, що згодом Євген Шостацький учителював в Одесі чи в Одеській області: «Помнится, я в школе сидела на первой парте с соученицей, а Жора Кузьменко – сзади на одноместной парте. Меня вызвал отвечать наш учитель украинского языка Евген Йосифович Шостацкий, брат директора Украинского театра Шостацкого». Йдеться про Миколу Федоровича Шостацького, начальника Одеського обласного управління мистецтв, директора народного театру. Який брати мали ступінь споріднення – невідомо. Можливо, були троюрідними. Напевно, саме Микола допоміг Євгену влаштуватися в одній із шкіл Одещини.

Микола Федорович Шостацький народився в священницькій родині Київської губе- рнії, але його батько не став священником, був чиновником в Міністерстві фінансів. Родина підтвердила дворянство в 1802 році, а предок їхній – Андрій хрещений у костьолі міста Чорного Острова Подільського воєводства в 1721 році, про що є виписка з метричної книги. В 30-х роках Микола Шостацький був засуджений до розстрілу нібито за організацію під- пільної роботи щодо створення самостійної Української держави. Проти нього навіть свід- чив його колега – заступник начальника Одеського обласного управління мистецтв Дмитро Солтус, мовляв, Микола Федорович виявляв невдоволення радянською владою. Розстріляли Миколу Шостацького 27 жовтня 1937 року, можливо, в урочищі Сандармох.

А рідний брат Євгена Шостацького – Гаврило, під час І Світової війни закінчив 3-ю Київську школу прапорщиків і в 1916 році був зачислений до 26-го піхотного запасного батальйону. Звичайно ж, Євген цей факт всіляко приховував від більшовицької влади. Зго- дом Гаврило теж опанував професію вчителя. Він викладав у Шпичинецькій школі (мож- ливо, йдеться про село Шпичинці Хмельницької області), згодом навіть був її директором. Також відомо, що в 1947 році якогось Гаврила Йосиповича Шостацького призначили дире- ктором школи № 2 в м. Феодосія. Очевидно, йдеться про одну і туж людину. «Он приложил много усилий для организации коллектива учителей и учащихся. Продолжались посадки на пришкольном участке, в зале была построена сцена, расширилась территория школьного двора, стала хорошо работать и пополняться школьная библиотека», – знаходимо інформа- цію на окремих сайтах. Гаврило Йосипович керував навчальним закладом до кінця 1950 року.

До речі, про батька Євгена і Гаврила теж є декілька цікавих фактів. Йосип Шостаць- кий згадується в книзі «Казки та оповідання з Поділля» як небіж фольклориста і етнографа Андрія Івановича Димінського (насправді Йосип був племінником дружини Димінського – авт.): «Нарешті намагавсь Димінський занотовувати щось етнографічне не безпосередньо, а через співробітників, притягав він до етнографічних записів і близьких людей. Найперше – синів. Щоправда: – найчастіш доручав він своїм синам тільки чистове переписування за- писів. Але небожів прохав він і самих-таки записи робити. У нас є лист небожа Димінського Йосипа Шостацького. Лист той, як видко, є відповідь на прохання А. І. Димінського поза- писувати українські пісні в самому Кам’янці. Правда, той Шостацький не дуже добре зро- зумів етнографічні інтереси свого дядька. – «В Каменце (наївно пише він) малороссийских песен трудно достать. У нас никто не поеть их, за исключениемь двухь песень, которые переписал Вам на этом письме». І справді він подає, тільки не дві, як обіцяє, а вже аж чотири пісні: «Та забіліли сніги»; «Та по тім боці Дунаю, та вівчар вівці зганяє»; далі – Щоголівську: «Гей у мене був коняка», і з Котляревського: «Сонце низенько».

З архівних матеріалів відомо, що Йосип Шостацький народився в 1862 році, вчився в Кам’янець-Подільському духовному училищі. Рано залишившись сиротою, семінарської освіти він не отримав. Лист, про який йде мова, був написаний в період заборони українсь- кої мови, пісні, традицій, тому зрозуміло, чому Йосип писав Димінському російською мо- вою і не дивно, що в нього виникли труднощі з пошуком українських пісень. А наївність була дитячою, адже Йосипу тоді виповнилося приблизно десять років. До речі, Андрія Ди- мінського навіть переслідувала царська влада через його проукраїнську позицію, збирання фольклору та інтерес до української старовини.

Як склалася подальша доля Йосипа і його синів Євгена та Гаврила Шостацьких – невідомо. Чи вижив Євген у період масових репресій, адже в 1933 році був заарештований його улюблений викладач Михайло Драй-Хмара, а в 1937 році страчений двоюрідний брат? Чи могла оминути ця участь учителя української мови? Можливо, на ці питання вдасться отримати відповідь, архівні пошуки тривають…

Людмила Шостацька