«Браво, попе!» або як у Проскурові глузували

з православного духовенства

Історія кожного міста насичена подіями, які хоч і не впливали на хід історії, але давали уявлення про суспільно-політичні процеси минулого, звички та вподобання наших предків.

Неабиякий резонанс серед духовенства Проскурова викликали гастролі пересувного театру Філінського. Річ у тому, що під час однієї з вистав, яка відбулася 25 серпня 1859 року, на сцену вийшов актор в образі православного священника (ряса, борода), який «плясал с девицей и выпивал з бутылки», а глядачі кричали: «Браво, попе!». Проскурівське духовне правління розцінило таку сцену як знущання і приниження духовенства, про що доповіло тодішньому архієпископу Подільському і Брацлавському Іринарху. Крім того, обурливий лист від церковного начальства отримав цивільний губернатор з вимогою покарати винних.

Проскурівський городничий згодом виправдовувався перед начальником губернії, мовляв, п’єса «Сатана в діжці», про яку йшлося, була дозволена цензурою, попа в постановці не було, а трупа ще на початку вересня 1859 року виїхала до Вінниці.

Подільська духовна консисторія (фактично, канцелярія єпископа – авт.) зі свого боку зажадала від Проскурівського духовного правління надати докази компрометації духовенства, а це потребувало проведення повноцінного слідства, зокрема, опитування свідків під присягою. Такі повноваження мала винятково світська влада, яка, вочевидь, не надто бажала  втручатися у цю справу.

Що цікаво, в архівній справі є лист від 16 січня 1860 року до Іринарха від київського генерал-губернатора, певно, Подільська духовна консисторія поскаржилася ще й туди. Зокрема, найголовніший начальник на Правобережжі Іларіон Васильчиков повідомив архієпископа Подільського і Брацлавського, що такий казус на виставі мав місце і він (генерал-губернатор) покарав всіх причетних, правда, не вказав кого і як. Також Васильчиков поділився інформацією про те, що рясу Філінському надав дячок Проскурівського собору Пигасій Томашевський, за що церковнослужителю дозволили безплатно відвідати одну виставу.

Отримавши таку інформацію, церковне начальство зобов’язало проскурівського благочинного священника Дмитра Козакевича детально розібратися в ситуації. Як врешті-решт з’ясувалося, рясу дала на прокат вдова-попадя Євдокія Думанська, а безпосередньо передав акторам такий специфічний реманент відставник поручик Франц Косткевич. А дяк лише повернув рясу Думанській на наступний день. Ба більше, Томашевський написав у пояснювальній записці, що ніколи не відвідував вистави цього театру.

За результатами власного розслідування Подільська духовна консисторія ухвалила рішення: «дячка Томашевского оставить от сего дела свободным». У результаті жоден з учасників тих подій не постраждав, але справа наочно продемонструвала, що в імперії ніхто не мав права глузувати з Російської православної церкви, яка була одним із стовпів самодержавства.

(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 1493)

 Ярослав Сумишин