Гайсинські сльози Богородиці

Невеличкий переполох стався в Гайсинському духовному правлінні наприкінці 1824 року. Місцеве духовенство РПЦ мало відреагувати на появу в с. Залужжя божественного феномену або чуда, принаймні, так вважали місцеві мешканці. У соцького Івана Ціоника почала мироточити ікона. Зокрема, з правого ока Матері Божої, яка була зображена на образі разом зі Спасителем і хрестителем Миколаєм, потекли сльози, а через два дні вода почала сочитися з тулуба, приблизно на рівні грудей Діви Марії.

На місце події невдовзі прибув благочинний священник Йосип Ілліч. Він відразу розпорядився занести ікону до сільської Свято-Миколаївської церкви, щоб трішки заспокоїти посполитих та вгамувати ажіотаж. Водночас за ініціативи Гайсинського духовного правління була створена спеціальна слідча комісія (!), яка мала з’ясувати всі обставити цієї делікатної справи, встановити справжню причину явища, а також не допустити «общих молений… и не умножить в народе какого-то суеверия». До складу комісії, крім Йосипа Ілліча, увійшли священник м. Теплик Іпатій Рокитський і представник світської влади, засідатель Гайсинського нижнього земського суду Якубський.

Члени комісії відразу опитали безпосередніх учасників подій. Як з’ясувалося, вказана ікона була древньою і дісталася Анні Ціоник як придане, коли вона виходила заміж за Івана. 50-річна жінка розповіла, що все розпочалося 30 листопада 1824 року, коли її чоловік поїхав до головної економії, яка знаходилася у сусідньому Теплику. Вона перша побачила сльози на іконі, лише тоді покликала дочку, а коли приїхав Іван, вже разом погукали сусідів і родичів. Підтвердили покази родини селяни Кіндрат Кошель, Никифор Кабанчук, Григорій Гемба, Гаврило Постернак, Данило Ткачук, Андрій Токарчук, Мартин Боднар, Платон Камердинер, шляхтич Ігнатій Пьотровський-Худиковський і дяк Ставинський.

До вечора того дня сльози Богородиці висохли, а вдосвіта 2 грудня подружжя побачило, що ікона почала мироточити знову, тепер сльози (вода) з’явилися біля грудей Діви Марії. Цей факт підтвердили селяни Василь Косюк, Данило Ткачук, Миколай Бушинюк, Федько Сторожук, Іван Боднар. Ба більше, дочка Ціоника Фотина, яка в ті дні падала крижем біля образу, нібито зцілилася від чорної хвороби. Також зі слів селян чудотворна ікона вилікувала 15-річного сина Василя Косюка – Петра, який вже близько місяця ходив несповна розуму. А приходський священник Олексій Бачинський зізнався, що тими сльозинками помастив собі груди, які боліли, і відразу відчув полегшення. Прагнучи зцілення, до Ціоників почали йти люди і навіть жертвувати дрібні гроші.

Члени комісії з’ясували ще один цікавий факт. Анна розповіла, що напередодні чуда, виносила образ до сіней, поки господиня білила світлицю. Зрозуміло, кінець листопада – в сінях було зимно. Жінка повернула ікону до світлиці лише наступного дня, коли прийшла з церкви. Через деякий час вона побачила сльози на образі.

Про результати дослідження Гайсинське духовне правління повідомило в Подільську духовну консисторію. Що цікаво, під час розгляду цього питання церковне начальство керувалося насамперед рішенням Священного синоду РПЦ від 21 лютого 1722 року. Цей документ зобов’язував жорстко припиняти спроби будь-кого оголосити чудо «суетной ради славы», бо воно «будет творить суеверие». На таких осіб чекало жорстке покарання – пожиттєве ув’язнення на галерах і виривання ніздрів. Водночас ікони конфісковувалися і поміщалися до храмів.

Врешті-решт консисторія прийняла рішення образ родини Ціоників передати на зберігання в кафедральний собор, оскільки «не открыто достоверного доказательства» про чудо, а йдеться лише про наслідки тривалого перебування образу у вогкому місці. Гроші, які пожертвували віряни, церковне начальство розпорядилося передати на потреби Свято-Миколаївської церкви с. Залужжя, а місцевого священника попередило, щоб той більше не піддавався забобонам.

Отже, чуда не сталося, принаймні, за офіційною версією, а стародавню, очевидно, уніатську ікону конфіскували. Можна уявити розчарування селян, які повірили в божественне провидіння, але почули категоричне заперечення від офіційної церкви. Духовенство не могло допустити неканонічних процесів всередині своєї пастви.

Цікаво, як склалася доля дочки Ціоника і чи справді вона подолала страшну чорну хворобу?..

Я. С.