Городоцький костьол як символ гонінь з боку російської влади

Подільський цивільний губернатор Олександр Горемикін 3 липня 1866 року надіслав листа архієпископу Подільському і Брацлавському Леонтію, повідомивши про остаточне «упразднение» костьолу в містечку Городок (Грудка) Кам’янецького повіту. Де-факто храм закрили ще в 1832 року під час антипольської і антикатолицької кампанії, розв’язаної самодержавною владою після поразки Листопадового повстання. Проте у прикостьольних приміщеннях залишалися жити черниці, сестри милосердя, общину яких ліквідували в лютому 1866 року. Будинок, де мешкали монахині, передали у волосне правління для облаштування там народного училища.

А що робити з костьолом? Начальник губернії у своєму листі Леонтію, попросив архієпископа розглянути питання про використання культової споруди для потреб Російської православної церкви.

Подільська духовна консисторія, розглянувши листа Горемикіна, дала доручення благочинному священнику Федору Сенгалевичу вивчити ситуацію, і той невдовзі доповів цікаві подробиці. Костьол був побудований у 1732 році з дикого (?) каменю із використанням гіпсу, що надало споруді особливої міцності. Всі склепіння у храмі – цегляні, дах покритий гонтою, головний престол повернутий на схід, стіни пофарбовані, підлога покрита кам’яними плитами найкращого сорту. Дзвіниця – нехитрої будівельної конструкції: складалася з чотирьох кам’яних стовпів, на яких було 3 дзвони відповідно 25, 20 і 5 пудів. Як написав у своєму рапорті благочинний, дзвони забрали ксьондзи, скориставшись відсутністю контролю з боку поліції.

Наприкінці свого рапорту Федір Сенгалевич запропонував віддати дзвони місцевій Олександро-Невській церкві, а костьол використати для облаштування в ньому православного храму при народному училищі. Але такий задум передбачав невелику реконструкцію, під яку, звичайно ж, потрібні кошти. Консисторія погодилася з висновками Сенгалевича, але як розвивалися події далі, у справі інформації немає.

Відомо, що будівлю Городоцького костьолу св. Станіслава зруйнувала радянська влада у 1937 році. А в 1989 році на місці цвинтарної каплиці побудували новий католицький храм, взявши за взірець костьол Польського війська у Варшаві.

Як бачмо, у вказаній історії відображені всі етапи гонінь на Римсько-католицьку церкву: спочатку закрили костьол, потім храм і його допоміжні будівлі брутально віддали на потреби панівної (державної) церкви, а вже потім справу довершив більшовицький режим, остаточно зруйнувавши латинську святиню.

(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 3454)

Я. С.