«…Говорил речи над негодяєм и бунтовщиком Шевченко»

(деякі факти з історії славетної родини Шостацьких)

Серед священницьких родів чільне місце займає родина Шостацьких. На Поділлі представники цієї шляхетської фамілії вперше згадуються у 1556 році. Родина володіла багатьма населеними пунктами, серед яких і село Шостаки. Ймовірно, йдеться про передмістя Райгорода Гайсинського району. Набагато пізніше згадку про Шостацьких знаходимо у праці подільського священника-історика Юхима Сіцінського: «До 1856 г. в приходе с. Пахутинцы существовала небольшая деревянная церковь, построенная в 1769 году старанием прихожан и священника Иакова Шостацкого. Из бывших священников замечателен по своему продолжительному служению Роман Шостацкий (с 1800 – 1853 г.)»^[1].  Йдеться про батька і сина. З інших архівних джерел довідуємося, що отець Роман також був пресвітером Свято-Михайлівської церкви села Глядки Проскурівського повіту Подільської губернії, а також «наблюдающим» священником у селі Бубнівка того ж повіту^[2].

Відомо, що Роман Шостацький отримав освіту у славнозвісному Кременецькому ліцеї за спеціалізацією «риторика». Він мав шестеро братів, четверо з яких теж стали священниками, як і дядько Романа – Матвій та його сини. Один із синів Романа – Мефодій (народився приблизно в 1803 році) в 1827 році став настоятелем церкви у селі Малашівці Проскурівського повіту, а з травня 1834 року виконував обов’язки благочинного священника. У фонді Проскурівського повітового суду ДАХмО збереглася справа «О спорном церковном лесе села Малашовец между статским советником Пшездецким и священником Шостацким». Отець Мефодій протягом тривалого часу судився з місцевим землевласником, який, на думку священника, брутально відібрав у малашовецької парафії невеличкий ліс. Причому отець Мефодій мав на руках всі необхідні докази, в тому числі чинну ерекцію, видану ще в 1779 році тодішнім дідичем населеного пункту Ігнатом Понятовським^[3]. Але суд прийняв рішення на користь родини Пшездецьких^[4].

^[1] Юхим Сіцінський. Епархиальные ведомости Подольской губернии.

^[2] ДАХмО, ф. 315, оп.1. спр. 6786, 7089.

^[3] Чорноострівський спадок Речі Посполитої / Я. Сумишин. – Кам’янець-Подільський: «Друкарня «Рута», 2020. – С. 77

^[4] ДАХмО, ф. 2, оп. 1, спр. 1142, арк. 227зв.

Помер Мефодій Шостацький в 1843 році, залишивши сиротами трьох дочок і сина Клеоника, який теж пішов стопами батька. Зокрема, він навчався в Барському духовному училищі, а згодом – в Київській духовній академії. Цікавим фактом його біографії є особисте знайомство з істориком Миколою Івановичем Петровим^[1], який теж навчався у вказаному закладі. В одному з листів Петрова до свого брата від 30 жовтня 1861 року знаходимо цікаву інформацію про Клеоника Шостацького. За словами Петрова троє студентів-малоросів отримали догани від ректора за те, що «говорили речи над негодяем и бунтовщиком» Тарасом Шевченком. Йдеться про травень того року, коли труна з прахом кобзаря деякий час перебувала в Києві перед тим, як її мали перевезти до Канева. Одним із тих студентів був Клеоник Шостацький. Саме біля церкви Різдва Богородиці на Подолі молоді люди дозволили собі таку зухвалість. За словами Петрова, неблагонадійних спудеїв навіть хотіли звільнити із Академії, але проти висловився митрополит.

^[1] Петров Микола Іванович (1840 – 1921). Історик української літератури і української науки, етнограф, церковний історик, літературознавець, мистецтвознавець, археолог, громадський діяч. Зберігач музею Київської духовної академії. Був обраний членом понад 40 товариств і громадських організацій. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, Київського товариства охорони пам’ятників старовини та мистецтва, Українського наукового товариства у Києві, член-кореспондент Російського археологічного товариства тощо.

Після закінчення Київської духовної академії Шостацький та Петров продовжили підтримували стосунки. Наприклад, в одному із листів від 31 серпня 1871 року Петров цитує слова Шостацьокого: «… На днях пишущий сие виделся с одним из окончивших Киевскую Академию, и он, по категории моральности, ассерторически заявил, что Николай Иванович поставил себя в Академии очень хорошо, и он практически лекции повел лучше всех, как-то действительно практически, и проч.»^[1]. Тобто йдеться про те, що Петров, як викладач Київської духовної академії, непогано себе зарекомендував. Саме такий комплімент робить йому Шостацький, переказуючи думку третьої особи. До речі, Микола Петров був хресним батьком Михайла Булгакова і його сестри Варвари. Річ у тому, що батько Булгакових – Опанас Іванович теж викладав у Академії, зокрема спеціалізувався на богословських науках, і дружив із Петровим.

У формулярному списку про службу довідуємося, що після закінчення Академії Клеоник отримав посаду викладача Волинської духовної семінарії за спеціалізацією «церковна історія та побіжні з нею предмети». В 1872 році його висвятили в священники і призначили настоятелем церкви в м. Острог Волинської єпархії. В тому ж році отець Клеоник став протоієреєм, а в 1873 році був призначений законовчителем Коростишівської духовної семінарії, де викладав Закон Божий і російську історію, завідував фундаментальною і учнівською бібліотеками. За бездоганну службу Шостацький неодразово заохочувався, зокрема, був нагороджений «набедренником», камилавкою, орденом святої Анни 2 ступеню. Разом з дружиною Софією виховав трьох дітей – Гліба, Євгена і Віру.

Наступну інформацію про отеця Клеоника довідуємося з «Волынских епархиальных ведомостей». Так, 3 серпня 1908 року відбулося засідання правління емеритальної каси Волинського духовенства з клопотанням про перевибори її членів. За результатами засідання Шостацький одержав подяку, винагороду за чесну та старанну працю та був обраний на новий термін. А роком перед тим, йому було встановлене «пенсионное обеспечение»  в розмірі 150 рублів на рік.

^[1] Микола Петров. Скрижалі пам’яті. – Київ: «Либідь», 2004.

Син Клеоника Євген став письменником. З-під його пера вийшли книги: «Сто лет Отечественной войны 1812 года», «Отечественная война, Бородинский бой», «Первый царь из дома Романовых Михаил Федорович». Ось як писало про один із вказаних творів видання «Русское слово»: «Между прочим, симпатичным исключением является среди этой исторической» макулатуры только что поступившая в продажу брошюра Е. Шостацкого «Отечественная война, Бородинский бой». Судя по ее содержанию, можно думать, что ее автор – человек с литературным вкусом и не сторонник распространения на книжном рынке всевозможной белиберды под флагом исторической литературы».

Другий син отця Клеоника – Гліб Шостацький став казенним службовцем. Остання згадка про нього датована 1936 роком. Він був викладачем військової справи при Харківському пожежному технікумі.

Розглянуті біографічні дані – лише мізерна частинка історії роду Шостацьких на українських землях. Як і переважна більшість інших родин, Шостацькі зазнали трагічних випробувань у ХХ столітті. Серед славних представників цієї фамілії є загиблі у світових війнах, репресовані тощо. Ці люди, незалежно від їхніх переконань, творили нинішню Україну, бо історія кожної родини є складовою частиною нашої загальної історії та української історичної спадщини.

 Людмила Шостацька