Граф Пшездецький проти казни і графа Гудовича

Приблизно в 1818 році граф Костянтин Пшездецький, дідич Чорноострівського ключа (йдеться про містечко Чорний Острів на Поділлі – авт.) подав судовий позов, вимагаючи від держави сплатити йому компенсацію або по-вернути землі, які були відібрані у його родини, коли казна передала Проскурівське староство в дарунок генерал-фельдмаршалу Івану Гудовичу. Річ у тому, що після анексії Право-бережної України Російською імперією, царська влада, намагаючись зміцнити свої позицій на окупованій території, роздавала у власність землю найбільш відданим підданим. І якось так вийшло, що немала ділянка землі біля села Грузевиця, яке належало Пшездецьким, відійшла до села Гречани (нині – один з районів м. Хмельницького – авт.), а згодом – графу Гудовичу разом зі всім Проскурівським староством. Також постраждав пробощ Проскурів-ського костьолу Турковський, який за аналогічних обставин позбувся плебального хутора неподалік Проскурова.

Декілька слів про графа Гудовича. Він є яскравим представником українського шляхетського роду, який разом з іншими нащадками козацької старшини ревно служив Росій- ській імперії, зробивши карколомну кар’єру. Зять останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Керував військовими кампаніями Росії в Молдові і Валахії, в 1789 році від- воював в османів Хаджибей. В 1791 році захопив штурмом Анапську фортецю, а в 1807 році завоював каспійське узбережжя Дагенстану, за що отримав звання генерал-фельдмар- шала. У 1797 році йому присвоїли графський титул. Нетривалий час був генерал-губерна- тором Києва і Кам’янця-Подільського (1798 – 1800). Останні роки свого життя провів у подільському маєтку в Чечельнику, розважаючись музикою і полюванням. За свою службу отримав величезні володіння з містечками і селами, в яких проживало приблизно 13 тисяч селян. Помер Іван Гудович 22 січня 1820 року в м. Ольгополі Подільської губернії. Був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, хоча заповідав себе поховати в Софії Київській. Могила втрачена після підриву Успенського собору в 1941 році, коли ра- дянська влада тікала з м. Києва.

Граф Іван Гудович

Однак повернемося до земельного спору. Напевне, Костянтин Пшездецький вирішив звернутися до суду, коли дізнався про ухвалу Подільської казенної палати від 15 червня 1818 року, в якій зазначалося: «что притязаемая графом Пшездецким земля графу Гудовичу в вечность отданная не подлежит никакому новому об оной распоряжению…». Іншими словами – казенна палата відмовилася переглядати претензії чорноострівського графа. Оче- видно, схожий вердикт від чиновників отримав Турковський, що спонукало пробоща теж звернутися до суду.

Граф Костянтин Пшездецький 

У документах Подільського головного суду дізнаємося, що Проскурівський повітовий суд 27 серпня 1821 року задовольнив позов графа Пшездецького і нарахував йому 14682 рублі компенсації із державної казни. Проте така ухвала не була схвалена у другій інстанції. Зокрема, Подільський головний суд повернув справу на доопрацювання, звинувативши Проскурівський повітовий суд у неналежному розгляді справи та в ігноруванні низки указів Правлячого сенату, найвищого законодавчого органу Російської імперії. Головний суд та- кож наголосив у своєму рішенні, що цю справу має взяти під особистий контроль губерн- ський стряпчий Рибицький. Процедура задіяння стряпчих була передбачена низкою тоді- шніх законодавчих актів, зокрема, ухвалою Правлячого сенату від 23 лютого 1820 року, коли йшлося про судові позови до казни.

Рішення залучити губернського стряпчого виникло невипадково. Річ у тому, що по- вітовий стряпчий Спановський, який був задіяний до розгляду справи в Проскурівському повітовому суді, не впорався з покладеними на нього обов’язками, і теж був визнаний вин- ним в ухваленні неадекватного судового рішення, що передбачало відшкодування Костян- тину Пшездецькому невиправдано великої суми з державної казни.

За результатами розгляду цієї справи Подільський головний суд своєю ухвалою від 29 квітня 1822 року присудив Проскурівському повітовому суду штраф у розмірі 20 рублів, а стряпчому Спановському – 5 рублів на користь «приказа общественного презрения». Крім того, суд постановив: «нижним присутственным местам (державні установи – авт.)… поступать и впредь при рассмотрении такого рода дел сообразно предписанным для них правилам, отнюдь не отступая от них, под опасением сугубаго взыскания…».

Як закінчилася судова тяганина у справі графа Пшездецького – невідомо, як і неві- дома доля судового позову пробоща Турковського. Очевидно, камергер і таємний радник Костянтин Пшездецький, який декілька десятиліть був предводителем подільського дво- рянства і мав навіть особисті контакти з коронованими особами, отримав якусь компенсацію від держави. Проте йдеться про суми, які не могли суттєво позначитися на статках цього землевласника, як, до речі, і втрата ним частини грузевицької землі. Після смерті графа в 1856 році його чорноострівське добро було оцінено в 900 тисяч рублів. Він володів приблизно 20 поселеннями на Поділлі, також мав власність у Волинській губернії. Як свідчать архівні документи, Костянтин Пшездецький дуже прискіпливо ставився до питань приват- ної власності, послідовно і жорстко відстоював свої права. Як людина прагматична і, мабуть, зовсім позбавлена нехлюйства, цінував кожний сажень подільських чорноземів. Про- тягом першої половини ХІХ століття він був стороною не одного земельного спору і, зок- рема, що стосувалося церковних земель низки парафій, які знаходилися в його маєтку.

(ДАХмО, ф. 120, оп. 1, спр. 3280)

Ярослав Сумишин