Хто переховував злочинця-заколотника Антона Вержанського?

Російська самодержавна влада, втопивши в крові Листопадове повстання 1830 – 1831 років, ще протягом тривалого часу шукала учасників заколоту, а також осіб, які сприяли чи співчували державним злочинцям в інтерпретації царату.

27 вересня 1836 року писар товариства однодворців села Бабчинці Ямпільського повіту Подільської губернії Гродзинський доставив у земський суд Мартина і Антона Вержанських. Останній небезпідставно підозрювався в тому, що брав участь у повстанні, а його батько Мартин потім нібито переховував сина від правосуддя.

«Преступник по мятежу 2-го разряда» (йдеться про безпосередню участь у заколоті – авт.) Антон Вержанський того ж року був засуджений рішенням київського генерал-губернатора, який мав на той час особливі повноваження. Молодого чоловіка примусово відправили служити до так званих сибірських лінійних батальйонів[1].

Паралельно розпочалося слідство стосовно осіб, котрі підозрювалися у переховуванні державного злочинця. Відкрив провадження Ямпільський повітовий суд. Мартин Вержанський клявся, що не знав про протиправну діяльність сина і його участь у повстанні. Думав, Антон подався на заробітки. Під підозру також потрапили двоюрідні брати Антона – Томаш та Іван Вержанські із с. Пирогів. Правда, хлопці наполягали на тому, що не бачили брата багато років.

Як з’ясувалося, з 1834 по 1836 рік Антон служив у поміщика с. Завадівка Тираспольського повіту Херсонської губернії Якова Міхновського. Напевне, молодий чоловік від гріха подалі залишив домівку і поїхав на заробітки, щоб якось загубитися на безмежних просторах імперії. Титулярний радник Міхновський у свою чергу запевнив слідство, що Вержанський служив у нього на законних підставах, бо мав на руках так званий плакатний паспорт, правда, виписаний лише на один рік. За словами поміщика, Антон, перебуваючи в нього на службі, дуже сильно перехворів на лихоманку та ще деякі хвороби, тому затримався і вчасно не повернувся додому.

Слідство тривало майже два роки. Ямпільський повітовий суд передав матеріали до Подільської карної палати, яка ухвалила рішення 11 травня 1838 року. Мартина, Томаша та Івана Вержанських «от взыскания по сему предмету оставили свободными», оскільки вони не зізналися, що переховували Антона, а прямих доказів не було. Якова Міхновського теж звільнили від відповідальності через відсутність очевидної провини. Окремим пунктом суд прописав рішення про продаж двох волів, які заробив Антон Вержанський, перебуваючи на службі в поміщика Міхновського, а виручені кошти суд зобов’язав повернути в казну.

У матеріалах також є інформація про покарання колишнього старшини товариства однодворців с. Бабчинці Новогродського, який проходив в іншій судовій справі. Його відправили в Сибір на поселення за те, що видав Антону Вержанському вже згаданий плакатний паспорт. Документ, мовляв, дав можливість покинути домівку і на тривалий час уникнути покарання.

З матеріалів справи так і не зрозуміло, що і де робив заколотник Антон Вержанський з 1831 до 1834 року? Чи просто повернувся додому, як нічого не було, і жив своїм життям, поки якийсь доброзичливець не повідомив куди треба про повстанське минуле Антона?

Втім, це не принципово. Самодержавна влада, попри повільність і часто незграбність державної вертикалі, жорстко реагувала на загрози своїй безпеці. За результатами Листопадового повстання тисячі наших предків – поляків, литвинів та українців були страчені або відправлені до Сибіру. Не всім так пощастило як Мартину, Томашу, Івану Вержанським та Якову Міхновському, провину яких не змогли довести…

(ДАХмО: ф. 197, оп. 1, спр. 1048)

Я. С.

[1] Лінійний батальйон (рос. линейный батальон) – формування (військова частина, окремий батальйон) російської імператорської армії, розквартироване в гарнізоні на лінії кордону Росії з суміжними державами і територіями.