Келих горілки перед сповіддю

Як показує практика, в архівних фондах можна знайти матеріали на будь-який смак. Трапляються навіть справи з історіями відверто водевільного характеру, в яких йдеться про кумедні епізоди з життя наших предків. Принаймні, на погляд сучасної людини…

3 квітня 1847 року Летичівське духовне правління переадресувало архієпископу Подільському і Брацлавському Арсенію «покорнейший» рапорт священника села Війтівці Якова Пашковського. Батюшка повідомив про «непозволительный» вчинок одного з його прихожан Матвія Тимофійовича Шрубковського (він же Стельмах). Річ у тому, що вказаний селянин напередодні Великодня прийшов до сповіді і причастя… напідпитку! Правда, його ніхто за руку не зловив, а священник довідався про це постфактум.

Як доповіли Пашковському небайдужі люди, Матвій Шрубковський перед тим як піти до церкви, забіг у шинок і випив крючок (приблизно 0,325 л. – авт.) горілки, вочевидь, намагався поправити здоров’я після вчорашнього. Свідками цього неподобства були шинкарка Феодосія Гречана та її чоловік Іван, які і повідомили священнику.

Розглянувши рапорт, Подільська духовна консисторія дала вказівку протоієрею м. Летичева, благочинному священнику Сциборському провести розслідування. На цьому історія фактично закінчилася, принаймні, для Матвія. В лютому 1848 року приходський священник написав листа Сциборському, в якому запевнив, що Шрубковський «ныне в своей погрешности раскаивается и употребление напитков вовсе оставил». Хоча раніше Матвій міг і по місяцю гуляти, якщо йому вдавалося вийти з-під нагляду поміщицької економії.

Що цікаво, наступний документ у справі датований 1 листопадом 1852 роком, коли минуло майже п’ять років після подій, які описані вище. Виконувач обов’язків благочинного священника 1-го округу Летичівського повіту Павло Остапович доповів у консисторію, що в документах покійного протоієрея Сциборського знайшов листування з приводу вчинку селянина Шрубковського. Остапович навіть виїхав до с. Війтівці, щоб таки виконати вказівку церковного начальства. Проте проводити розслідування уже не було потреби – Матвій Шрубковський на той час помер. Напевне, благочинний Сциборський, отримавши доповідь війтовецького священника про те, що селянин взявся за голову, вчинив по-людськи і вирішив пригальмувати справу. Водночас в консисторії не проконтролювали, а станом на 1852 рік вже не було кого карати, і справу здали в архів.

(ДАХмО, ф. 315, оп. 1, спр. 1310)

Я. С.