Володимир Захар’єв

/із Ватралів/

м. Хмельницький 

«Непреклонные» із Залісців

У статті йдеться про заходи російської влади, спрямовані на т.зв. повернення уніатів Правобережної України у православ’я після розподілу Речі Посполитої між Російською та Австрійською імперіями на другому етапі реалізації цієї доктрини у 40-х роках ХІХ ст. Предметом дослідження є випадок у с.Залісці Кам’янецького повіту Подільської губернії.

Ключові слова: Україна, другий розподіл Речі Посполитої, унія, православ’я.

Берестейська унія 1596 р. започаткувала процес перетікання православного населення в греко-католицизм на значних теренах Речі Посполитої [1]. Після т. зв. другого поділу федеративної держави в 1793 р. і приєднання частини українських земель до Російської імперії, розпочався зворотний процес. Самодержавна влада відразу зобов’язала всі уніатські громади Правобережжя перейти у привослав’я. Тим священикам, які відмовлялися, створювали нестерпні умови, їх змушували відректися від греко-католицизму або виїхати на Західну Україну, де політика Австрійської імперії була більш лояльною.

Врешті, до початку ХІХ століття «перехід» завершився, але залишався не до кінця реалізованим задум російських церковників повернути до «істиної» віри новоспечених католиків, вірян, котрі перейшли з уніатства в католицизм. Для цього Правлячий Сенат, прикриваючись вимушеною згодою римо-католицького та греко-католицького кліру, 1810 р. видав указ, який зобов’язував повернутися в унію тим, хто перейшов у католицизм після 1798 р. Йшлося про т.зв. категорію «непреклонных». Вказані заходи були спрямовані на те, щоб ці віряни, без своєї на те згоди, автоматично стали адептами Російської православної церкви.

За царювання Олександра І, який, як відомо, не надто утискав поляків і католиків, примушував російських чиновників та церковників до толерантності, не вдалося сповна реалізувати цей сценарій. Проте після першого польського повстання 1830-31 рр. його наступник Микола І  кардинально змінив ставлення Санкт-Петербурга до вирішення «польського» питання, розпочавши тотальний наступ на Римо-Католицьку церкву. Під репресії потрапили навіть поважні і заможні люди.

Яскравим прикладом є консисторська справа «Про приєднання до православного віросповідання жителів с Залісці Кам’янецького  повіту», яку завели 1842 р. і розглядали аж до 1850 р. [2].

Судний день для Григорія Комарницького, який вважав себе католиком і навіть певний час час був маршалком дворянства, настав 17 квітня 1842 р. Тоді був виданий «высочайший» указ, яким поновлено дію вище згаданого указу Правлячого Сенату від 1810 р. Відповідно всіх ксьонзів змусили скласти списки своїх парафіян і вказати тих вірян, хто перейшов із середовища уніатів.

31 жовтня 1842 року такий перелік зробив і залісецький пробощ Яцентій Яворський. Із 101 родини 26 виявилися колишніми уніатами або хрещеними у церкві, в тому числі 62-річний поміщик Григорій Комарницький та його дві сестри [3]. /Іл.1./.

12 січня 1843 року Подільська духовна консисторія РПЦ наказала внести вказані «заблудлі» душі в сповідальні документи Залісецької Покровської церкви, що відразу було зроблено приходським священником Александровичем [4].  /Іл.2./.

Іл. 1. Титульна сторінка Списку католиків Залісецької парафії

Іл. 2. Рапорт священика Залісецької православної церкви Александровича

Однак Григорій Комарницький і найближча його прислуга, що складали половину списку «непреклонных», відмовилися покоритися. Поміщик у свою чергу став шукати справедливості, сподіваючись усе вирішити законном шляхом. Для цього він зібрав необхідні свідчення і документи (принаймні, він так вважав) про те, що його покійні батьки, а також сестри Пелагія і Маріанна законно стали католиками.

Спочатку, 4 вересня 1843 р. Комарницький надіслав листа Подільсько-Брацлавському архієпископу Арсенію. Але його повернули з вимогою переклати текст російською мовою згідно в вимогами тодішнього законодавства.

14 листопада 1843 р. Григорій Комарницький подав лист-роз’яснення про свою належність до католицизму настоятелю Залісецького католицького храму Яворському, попросивши у ксьондза підтримки і всілякого сприяння в його справі. Поміщик сподівався, що вище начальство таки дозволить йому і його сестрам здійснювати духовні треби за римо-католицькими канонами [5].

Прохач пояснював, що він виріс у католицькій родині. Його мати Моніка з роду Папроцьких  була католичкою. Вона вийшла заміж у 1774 р.  Шлюб взяла в головній римо-католицькій святині Кам’янця – Кафедеральному соборі. Померла вона 1804 р. і похована у Залісецькому костелі. Не без її впливу батько-уніат Іван Комарницький прийняв цю віру ще за життя єпископа Сераковського. А 1791 р. сімейство власним коштом побудувало нове приміщення костелу. /Іл.3./

Іл.3. Довідка  про те, що коштом Івана Комарницького у 1791 р. побудовано нове приміщення Залісецького костелу

Поки батько працював на різних, зокрема, і судових  посадах у Кам’янці, то сповідався у Кармелітському костелі міста, або у костелі на Брацлавщині чи у Залісецькому костелі, у маєтку біля якого провів останній період свого життя, поки не помер у 1816 р. Згідно з  останнім бажанням покійного, поховали його у крипті костелу, як ревного католика.

Григорій Комарницький народився 1782 р. і був охрещений за римо-католицьким обрядом священником Залісецької уніатської церкви Рокошем. Сам Комарницький наголошував у своїх клопотанняях, що на той час не було жодної різниці між католицизмом і уніатстом, що стосувалося обрядовості, бо обидві церкви підпорядковувалися Святому престолу. Григорій вперше сповідався 1795 р. у костелі ксьонзів кармалітів в Кам’янці, тоді ж прийняв святі таїнства і був прийнятий до Братства шкаплерного, чого не сталося би без сповіді та причащання. Що підтвержено відповідним свідоцтвом.

Потім він разом з батьками мешкав на Брацлавщині, де в їхньому домі була католицька каплиця. З 1809 р., коли Григорій вже був дорослим і посідав різні посади у губернському Кам’янці, сповідався у Кафедеральному католицькому соборі, Вірменському костелі, чому є свідки з числа шанованих людей. Перебуваючи за кордоном, сповідався у ксьонзів Золочева, Зборова та інших міст, де бував. Для отримання індульгенцїї сповідавався і причащався у Львівських бернардирів.

У переліку паперів, які Григорій Комарницький подав вищому начальству, знаходимо також патент, виданий 10 серпня 1819 р. провінціалом капуцинського ордену. Цей документ засвідчував факт прийняття Комарницького до братства Дунаєвецького капуцинського  костелу на посаду синдика. Його сестри Пелагія і Маріанна виховувалися матір’ю-католичкою, і  були охрещені в костелі, про що свідчили відповідні костельні метрики.

У своїх клопотаннях Григорій Комарницький посилався на той же указ Правлячого Сенату від від 1810 р., і ст. 92 т.14 Зводу законів від 1842 р., наголошуючи (мовою оригіналу): «господствующая церковь не позволяет себе ни малейших понудительнх средств приобщения иноверцев к православию и тех из них кои к нему приступить не желают отнюдь ни чем не угрожает поступая по обряду проповеди апостольской. На сим основновании по  принадлежности моей и сестр моих Пелагеи и Марианы Комарницких римо-католической вере, которую мы ценим дороже жизни и желаем в оной напредь по смерти оставаться» [6, арк.26]. У цьому ж документів він пояснив першопричину прискіпливості до їхнього роду з боку священника Александровича. Мовляв, той мав особисту образу на Комарницьких через те, що свого часу поміщики мало вділили землі його парафії згідно з ерекційним записом.

Ксьонз Яцентій Яворський передав листа Григорія Комарницького у Подільську римо-католицьку духовну консисторію, а звідти 17 грудня того ж 1843 року – у канцелярію Подільсько-Брацлавсько архієпископа Арсенію [7, арк.48-50].

Проте, виходячи із списку осіб, які були виключені із складу парафіян Залісецького костелу ксьондзом Яцентієм Яворським і мали воз’єднаннятися з православ’ям, зусилля Григорія Комарніцького виявилися марними [8, арк. 56,56 зв.].

Вердикт, очевидно, став остаточним і для колишніх 11 уніатів, що належали до челяді Комарницького, і до останнього були вірними поміщику. Певно, священник Александрович так і не дочекався Комарницьких до сповіді, позаяк шляхтич та його сестри неодноразово заявляли, що в жодному разі не змінять віросповідання і помруть у католицькій вірі. Навряд чи вони кидали слова на вітер, адже на той момент Комарницькому та його сестрам було вже далеко за 60. /Іл. 4/.

 Іл.4. Перша сторінка «Списку…» Александровича  1849 р.

Використані джерела і література

1. Борис Ґудзяк. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії / переклад Марії Габлевич, ред. Олега Турія. – Львів: Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2000. – XVI + 426 с.
2. О присоеденении к православному вероисповеданию жителей с Залещ/сц/ы Каменецкого уезда. 1842-1850 гг. – ДАХмО. – Ф.315. Оп.1. Од.збер. 1219.
3. Список католиків Залісецької парафії 1842 р. // О присоеденении к православному вероисповеданию жителей с Залещ/сц/ы Каменецкого уезда. 1842-1850 гг.  – ДАХмО. – Ф.315. Оп.1. Од.збер. 1219. Арк.4-9зв.
4. Каменецкого уезда приходского села Залесец священика Иоана Александровича рапорт. // О присоеденении к православному вероисповеданию жителей с Залещ/сц/ы Каменецкого уезда. 1842-1850 гг. – ДАХмО. – Ф.315. Оп.1. Од.збер. 1219. Арк.55.
5. Господину настоятелю Залесецкого прихода ксендзу Яворскому. Помещика Григория Комарницкого от имени своего и сестр своих Палагии и и Марианы объяснение. // О присоеденении к православному вероисповеданию жителей с Залещ/сц/ы Каменецкого  уезда. 1842-1850 гг.  – ДАХмО. – Ф.315. Оп.1. Од.збер. 1219. Арк. 23-27зв.
6. Там же. – Арк.26
7. Каменецкая римо-католическая духовная консистория №11642. 17 декабря 1843 г. Его Высокопреосвященству Господину Архиепископу Брацлавскому и Подольскому и Кавалеру Арсению // О присоеденении к православному вероисповеданию жителей с Залещ/сц/ы Каменецкого уезда. 1842-1850 гг. – ДАХмО. – Ф.315. Оп.1. Од.збер. 1219. Арк. 48-50.
8. Список Каменецкого уезда с.Залесец лиц, исключеных в 1842 году октября 31 дня залесецкого костела ксендзом Яцентием Яворницким из списка католиков, принаджежащих к воссоединению с православием – учинен декабря 10 дня 1849 года// О присоеденении к православному вероисповеданию жителей с Залещ/сц/ы Каменецкого уезда. 1842-1850 гг. ДАХмО. – Ф.315.Оп.1. Од.збер. 1219. Арк. 56, 56зв.

Про автора

Захар’єв /із Ватралів/ Володимир Анатолійович – член Національної спілки краєзнавців України та Спілки археологів України, ст. науковий співробітник Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва, лауреат Всеукраїнської премії «За збереження історичної пам’яті» ім. Леся Танюка, нагороджений медаллю Св. Юрія Православної церкви України.