Історичні/генеалогічні відкриття
Один сотник зайвий
(загадка двоюрідних братів Романовських)
Під час пошуку коріння Романовських на теренах Чернігівщини (доба Гетьманщини) неодноразово натрапляв на цікаві, але подекуди суперечливі факти, які заводили мене як дослідника в глухий кут. Наприклад, в одній із відомих праць В. Заруби «Козацька старшина Гетьманської України (1648-1782): персональний склад та родинні зв’язки» викликала сумнів схема родинних зв’язків Ракушок-Романовських[1], що змусило більш детально зануритись у пошуки фактажу та документів на зазначену тематику.
Що ж в цій схемі здалося не так? Насамперед існування двоюрідних братів Григорія Петровича Романовського – сина Петра Романовича та Григорія Івановича Романовського – сина Івана Романовича. А тепер поясню чому.
Згідно з дослідженням О. Лазаревського «Описаніе старой малороссіи, полкъ Стародубскій» Іван Романовський мав трьох синів: Григорія, Петра і Володимира. Старший Григорій повернувся на малу батьківщину батька і став сотником 3-ї полкової сотні. Водночас в «Описаніи старой малороссіи, полкъ Нежинскій» сказано, що Григорію Петровичу «вернувшемуся изъ Стародуба на дедовское пепелище, в Нежинъ, Мазепа въ 1706 г. далъ с. Куриловку». Григорій Петрович потомства ніби не мав, тому інші сотники Романовські були нащадками мглинського сотника Івана Романовського.
В. Модзалевський розширив відомості про так званих двоюрідних братів. У «Малороссийськом родословнике» він писав, що «Григорий Петрович, значковой товарищ (1706); Нежинский Новоместский полковой сотник (1717-1730); Нежинский наказной полковник (июль 1727); «на сей час в полковом Нежинском правлении зостаючий» (дек. 1729); по завещанию деда своего Романа (№ 2) получил (1701) с дядей Иваном (№ 4) и братом Василием (№ 7) кгрунт Нежинский, двориска и поля и леси в Бобрику и сеножати Трушонце и за Кошелевкой сеножать з лесом и поле пахатное, и один – комору на Нежинском рынке; по универсалу 1706 года владел с. Куриловкой, половина которого отдана затем, по универсалу от 17 сентября 1717 года, знатному войск. товарищу Василию Богдановскому; ему приходились шваграми Антон и Степан Малашевские (1727)».
А про Григорія Івановича знаходимо таку інформацію: «Григорий Иванович, сотник Нежинской третьей полковой сотни (1736-1750); † до февраля 1751 г. Петр Григорьевич (син Григорія Івановича) по универсалу 3 февр. 1751 г. определен Нежинским 3-ей полковой сотни сотником на место отца… Жена его Марфа Яковлевна Лизогуб , род. около 1718 г.; жила в Нежине (1767)».
Вся наступна інформація про Григорія Романовського була розділена на два часові інтервали: історичні згадки до 1736 року, які стосувалися лише сотника Новоміського Ніжинського Григорія Петровича, і після 1736 – лише сотника третьої полкової сотні Григорія Івановича Романовського. Наприклад, В. Горобець в енциклопедичній статті історії України (електронний ресурс Інституту історії України Національної академії наук України) чітко розділив сотництво «обох» Романовських 1736 роком. Або І. Синяк, аналізуючи документи Ніжинського полкового суду 1736 – 1747 років («Архів ранньомодерної Української держави, т. 2»), стверджував, що у всіх згадках, а їх більше десятка, йдеться винятково про Григорія Івановича. Але в жодному з представлених у цій добірці передрукованих документах немає згадки про Івановича (по батькові) чи якогось натяку на це.
Отже, напрошується питання: як таке могло статися, що Григорій Петрович, який пройшов шлях від значкового товариша до сотника Ніжинського Новоміського (в деяких джерелах – до наказного полковника Ніжинського), в 1736 році раптово зникає, а натомість у цьому ж році з’являється нікому невідомий Григорій Іванович, причому відразу в статусі сотника третьої полкової Ніжинської сотні?
В. Кривошея у праці «Козацька старшина Гетьманщини» спробував підтвердити початок сотництва Григорія Івановича записами із «Сотні третей полковой Нежинской о козаках ревизия 1736 году». Йдеться про документ, який мало коментують, бо він суперечить деяким сталим історичним твердженням. Давайте уважно розглянемо цю ревізію.
У документі є три згадки про Григорія Романовського, але ніде не вказано по батькові. Перша – «Григорій Романовскій сотникъ полковій Нежинскій» проживав у Ніжині:
Друга – «Григорій Романовскій сотник полковій Нежинскій Новомескій». Підпис:
Третя – «Григорій Романовскій сотник полковій Нежинскій Новомескій». Підпис. На сторінці є дата – «1736 году июліа 30 дніа»[2]:
Що ми маємо? Сотню третю полкову Ніжинську до 30 липня 1736 року очолював (у всякому разі поставив підпис) Григорій Романовський – сотник полковий Ніжинській Новоміській. Отже, згідно з розглянутим документом словосполучення «сотня третя полкова Ніжинська» означала теж саме, що «сотня Ніжинська Новоміська». Але тоді виникає два питання:
До чого тут Григорій Іванович і початок його сотництва (1736 – 1750), якщо у всіх друкованих виданнях зазначається, що словосполучення «сотник Ніжинський Новоміський» стосується лише Григорія Петровича?
Як тоді бути з твердженням О. Лазаревського: «… но позже упоминаются три только полковыя сотни, изъ которыхъ вторая полковая сотня называлась еще и Новоместскою, потому что къ ней принадлежала та часть Нежина, которая тогда называлась Новым местом, (настоящій Преображенскій приходь)». Щось схоже знаходимо у В. Кривошеї, який усіх Новоміських сотників відніс до другої полкової сотні.
До речі, у цій же ревізії «табель перечня сотни второй полковой Нежинской» затвердив не Новоміський сотник, а «сотни второй полковой Нежинской сотник наказній Васил Бураченько».
Натомість у Н. Василенка («Генеральное следствіе о маетностяхъ Нежинскаго полка 1728 – 1730 г.») існує інше бачення другої назви Новоміської Ніжинської сотні: «На чинъ сотника 3 полковой сотни. 631. Деревня Будище, якъ старожиліе запомнять, надлежало на урядъ сотничества, и владелъ онымъ … по Жураковскому Грігорий Романовскій, сотникъ полковій нежинскій новомескій».
Якщо підпис Григорія Романовського автентичний, то його варто порівняти з іншими підписами до та після 1736 року.
Можна по-різному ставитися до відомостей із сповідних розписів, оскільки вони часто містять суттєві помилки, але ігнорувати їх не варто.
У ЦДІАК України збереглися сповідні розписи за 1740 рік церков міста Ніжина та Ніжинського повіту. Звичайно ж, нас найбільше цікавить сповідка Преображенської церкви, яка знаходилась на території Нового Міста. Знаходимо: «Григорій Петров син Романовскій сотник Ніжинський Новомескій», віком 71 рік, тобто народжений в 1669 році[3]. Йдеться саме про того Григорія Романовського, який «зник» у 1736 році, але ще жив у 1740, та аж ніяк не був «абшитований».
Серед інших сповідних розписів Ніжина та Ніжинського повіту за 1740 рік Романовських більше немає. До цього ще можна додати відомості з РДАДА, зокрема, в «Описе ревизий малороссийских полков 1740 году» вказано, що відповідно до «показания старшин и с каких годов», посаду сотника третьої полкової сотні Ніжинського полку очолював Григорій Романовський, починаючи з 1708 року[4].
Читаємо сповідку 1740 року далі: «жінка – Марфа Іванова дочь – віком 61 рік (1679 р. н.). Можливо, це загадкова NN Малашевська, у якої були брати Антон та Степан, іншими словами – швагри Романовського, як писав В. Модзалевський в «Малороссийском родословнике». Водночас ніде в друкованих виданнях не згадується походження цих Малашевських.
В. Заруба у праці «Козацька старшина Гетьманської України (1648-1782): персональний склад та родинні зв’язки» припустив, що Модзалевський помилився, а прізвище «NN Малашевської» все ж таки Міклашевська.
Отже, згідно із записами сповідки Марфа, Антон та Степан були по батькові Івановичі.
І нарешті: «Син Петр Григоріев – віком 31 рік (1709 р. н.), що спростовує припущення О. Лазаревського про бездітність Григорія Петровича Романовського, а також твердження В. Модзалевського про те, що Петро Григорович був сином Григорія Івановича.
Водночас цілком ймовірно, що Григорій Петрович міг померти в 1750 у віці 81 року. Тоді логічною є теза В. Модзалевського: «Петр Григорьевич, по универсалу 3 февр. 1751 г. определен Нежинским 3-ей полковой сотни сотником на место отца». Щось схоже зустрічаємо у В. Кривошеї: «Ракушка-Романовський Петро Григорович… після смерті батька за постановою полкової канцелярії тримав сотенне правління (1750)».
Отже, згідно із сповідним розписом Преображенської церкви м. Ніжина 1740 року вся родова гілка, яку В. Модзалевський приписав Григорію Івановичу, належала Григорію Петровичу!
Якщо повернутися до Мглинського сотника Івана Романовича Ракушки-Романовського та його родини, то серед відомих фактів викликає деякий подив поділ його доволі великої спадщини, бо згадок про сина Григорія ніде немає. Фігурує лише син Петро, друга дружина та син від другого шлюбу Володимир[5].
Вище перераховані фактори дозволяють зробити головний висновок: існувала лише одна людина – Григорій Петрович Романовський, літопис якого через недостатність джерельної бази та інші причини поділився на період до 1736 року під справжнім ім’ям, а, починаючи з вказаної дати, під вигаданим, тобто Григорій Іванович. Тоді фрагмент родинного дерева Романовських має виглядати так:
Анатолій Сушко
[1] Козацько-старшинський рід, імовірно шляхетського походження. Його представники – вихідці із Брацлавщини. Засновник роду Онисько Ракушка переселився з м. Романівка (нині село Тальнівського р-ну Черкаської обл.) «на слободу» до Ніжина в 1620-х рр., там зблизився з козацтвом. Найвідомішим представником роду був Роман Ониськович – генеральний підскарбій в уряді І. Брюховецького, вірогідний автор «Літопису Самовидця».
[2] ІР НБУ, ф. 1, спр. 58241, арк. 29.
[3] ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 5, арк. 98.
[4] РДАДА, ф. 248, оп. 29, спр. 1846, арк. 129.
[5] Лазаревский А. Описаніе старой малороссіи, матеріалы для исторіи заселенія, землевладенія и управленія, т. 1, полкъ Стародубскій, Кіевъ – 1888, стр. 339-340.
Одна думка “Один сотник зайвий (загадка двоюрідних братів Романовських)”
Дуже цікава інформація для мене…… Довгий час священиком церкви Різдва Богородиці у селі Суличівка на Чернігівщині була людина на прізвище Романовський……Як розповідали старожили села, Романовський з дружиною з’явились у селі тоді, коли село зайняли німці….Бо німці дозволили службу Божу у місцевому храмі…..У селі Романовські залишились назавжди, там подружжя поховане на місцевому цвинтарі……