Помста Сури Портнової

Коли в Чорному Острові з’явилися перші євреї-ашкеназі, достеменно невідомо. Історики вважають, що цей єврейський субетнос почав масово заселяти українські землі в ХVІ – ХVІІ століттях.

Неабиякі пристрасті вирували в єврейській громаді подільського містечка Чорний Острів наприкінці 1886 року. У ніч з 20 на 21 грудня зловмисники проникли в помешкання 50-річної Сури Портнової. Як згодом написала постраждала, звернувшись до пристава 4-го стану Проскурівського повіту, її не лише хотіли пограбувати, а й убити. Ба більше, Сура нібито впізнала грабіжників, котрі проникли у її помешкання через вікно. Це були місцеві мешканці Абрамко і Волько Додики (батько і син), Йось Гробман і Лейба Брагман. За словами Портнової, вони намагалися її задушити, щоб усунути як свідка – Сура нібито бачила як молодший Додик разом з Гробманом вкрали корову.

Поліція розпочала слідство. Підозрювані категорично відкидали звинувачення і наполягали на тому, що Сура все спеціально влаштувала, щоб їх підставити. Натомість Портнова надала список осіб, котрі проживали в її будинку і нібито були свідками нападу: Бранця Еренкранц, Ривка Мордкова (мати Сури), Шльома Шнайдман, Лейба Блейх, Абрум Блейх, Шльома Перельмізер, Янкель Кучер, Айзек Розенблат, Меєр Ойзман, Нись Андельман, Шмуль Андельман, Лейбиш Окман, Лейба Клейнбурд, Фраїм Файнцваг, Дарка Андрійова, Андрій Татарчук і відставний солдат Мойсей Троян.

Під час розслідування з’ясувалося, що Сура разом зі своїми родичами намагалася підкупити соцького Матвія Давидюка, запропонувавши йому 5 рублів, щоб той підтвердив факт нападу з боку Додиків, Гробмана і Брагмана. А десяцький Пилип Шелестюк у ту ніч  був на становій квартирі. Коли почув шум, побіг у напрямку базарної площі, де зустрів Портнову і її матір. Жінки показали розбите вікно і мотузку, якою нібито хотіли повісити Суру. Потерпіла навіть зробила медичне «освидетельствование» про наявність на її тілі численних побоїв.

Під час опитування більшість свідків констатувала, що чули шум, звук побитого скла, а коли прибігли в кімнату Сури, то побачили її зі зв’язаними ногами. А Ривка Мордкова заявила, що навіть упізнала трьох з чотирьох зловмисників, зокрема, Додиків і Гробмана. Натомість Барух і Лейба Шаци підтвердили алібі Лейби Баргмана, який знаходився в ту ніч удома.

Поліція, провівши попередні слідчі дії, передала справу судовому слідчому Штенгеру, який 9 січня 1887 року ухвалив рішення «означенную переписку принять к производству и произвести предварительное следствие».

Подальше розслідування показало, що Сура справді мала особисту неприязнь до євреїв, які нібито проникли в її помешкання. Зокрема, дружини Абрамка Додика і Лейби Брагмана, а також мати Йося Гробмана свого часу свідчили проти дочки Портнової – Несі  Фердинандової, яка звинувачувалася в пограбуванні орендатора Маркушевського (по цій справі також проходив чоловік Сури – Кісиль). Після цього між родинами спалахнула ворожнеча, а Сура неодноразово погрожувала помститися.

Після пів року дізнання, Штенгер виніс постанову, в якій зазначив, що не знаходить підстав продовжувати слідство через відсутність факту злочину. Виходить, для судового слідчого все було зрозуміло. В Кам’янець-Подільському окружному суді довго не думали і 23 серпня 1887 року ухвалили рішення «дело это за недоказанностью факта преступления прекратить».

Отже, Сурі не вдалося помститися «кривдникам» своєї родини. Чи понесла вона якусь відповідальність за намагання обмовити невинних людей, невідомо. Таких напівкримінальних історій було чимало в кожному населеному пункті. Попри їхній побутовий характер і показову містечковість, вони дають нам уявлення про перебіг суспільно-політичних, економічних і соціальних процесів того часу, а також можливість знайти своїх предків, довідатися про давно забуті сторінки їхньої біографії.

(ДАХмО: ф. 281, оп. 1, спр. 1636)

Ярослав Сумишин