«Пора вже купати відьму»

Архівні матеріали вкотре переконують, що наші предки були надзвичайно забобонними людьми, незважаючи на набожність та дотримання християнських обрядів. Вплив язичництва і стародавніх вірувань проявлявся, як правило, в екстремальних ситуаціях, наприклад, під час засух.

29 квітня 1798 року економ села Глибочок Гайсинського повіту Подільської губернії на прізвище Місевич наказав всім жінкам населеного пункту зібратися біля ставу, після чого зігнав їх у воду, а потім заставив на санях тягнути діжки з водою аж дві версти, щоб її вилити в полі.

Очевидно, йдеться про обряд купання відьми. Згідно з повір’ями така чаклунка могла розігнати хмари і спричинити засуху. І для того щоб зняти закляття, відьму треба занурити у воду або мінімум намочити. До наших днів навіть дійшов крилатий вираз «пора вже купати відьму». Так казали, коли посуха набирала загрозливих масштабів.

Один із священників Гайсинського духовного правління Максим Богданович доповів про «учиненное суеверие» єпископу Подільському і Брацлавському Іоаникію. У свою чергу Брацлавська духовна консисторія (попередниця Подільської духовної консисторії – авт.) поінформувала про неподобство в Подільське губернське правління, щоб світська влада вжила відповідних заходів.

Як відреагували в канцелярії військового губернатора Кам’янець-Подільського, нам невідомо. А консисторія своїм указом наказала всім духовним правлінням єпархії, залучивши благочинних і приходських священників, провести так би мовити роз’яснювальну роботу серед вірян «дабы впредь такое суеверие не производилось».

Але подібні профілактичні заходи мали лише символічний ефект, бо коли приходила посуха, селяни знову згадували про відьом. Приходський священник с. Лисець Ушицького повіту Михайло Лендзиковський повідомив благочинного Феодосія Шаколовича про те, що 6 липня 1809 року прикажчик Студзинський «по суеверию, ради излияния дождя на землю» зігнав до ставу місцевих жінок. «Топили» їх якимись шлеями, які були оздоблені залізом, очевидно, щоб легше було занурювати нещасних у воду. За дійством спостерігали всі мешканці села, і в результаті обряду нібито віднайшли винуватців посухи. Їх потім заставили нести осиковий хрест.

Інформація потрапила до єпископа, а згодом – до Подільського губернського правління. Світська влада доручила Ушицькому нижньому земському суду провести дізнання. Селяни-свідки підтвердили факт купання, але наголосили, що це робилося заради забави і ніхто нікому не погрожував і нікого не принижував, а про хрест посполиті взагалі чули в перший раз. Земський суд ухвалив рішення суворо попередити офіціалістів місцевої економії для недопущення подібних випадків у майбутньому і відрапортував про пророблену роботу в Ушицьке духовне правління.

Проте був ще один ефективний метод боротьби із посухою. Треба було розрити могилу самогубця і залити її водою. Принаймні, так вважали наші предки. У 1868 році група селян с. Водички Проскурівського повіту розкопала могилу шибеника Максима Мельника, котрий повісився ще у 1864 році і був похований під огорожею місцевого цвинтаря. Ініціатори такої наруги були впевнені, що нехарактерна для цієї місцини сильна посуха, яка знищувала майбутній урожай, є не що інше, як витівки нечистої сили, а «спраглий» самогубець був безпосередньою причиною бездощового літа.

Пристав 2 стану Проскурівського повіту, відреагувавши на відповідний рапорт з волосного правління, особисто прибув на місце події. Як з’ясувалося, селяни, отримавши дозвіл у «представників місцевої влади», а саме: соцького Тимофія Форися, а згодом – у волос­ного старшини Якова Кухаря (обидва потім заперечували свою причетність), вилили у розкопану всього-на-всього на піваршина могилу 10 відер води, а згодом взагалі планували перепоховати самогубця подалі від сільського цвинтаря, де він, як вважали селяни, оскверняв землю цілих чотири роки.

Проте довести до кінця задумане селяни не встигли, розпочалося слідство. За рішенням Подільської палати карного суду селяни були визнані «виновными в преступлении, предусмотренном 37 ст. Устава о наказании, то есть в распространении поганых слухов, возбуждающих беспокойство в умах, при чем употреблено ими суеверное действие, имевшее по их понятию сверхъестест­венную силу…». У результаті дев’ятеро селян, які брали безпосередню участь у розритті могили самогубця Максима Мельника, були «подвергнуты аресту на три дня».

З матеріалів кримінальної справи не зрозуміло, чи була причетна до цього церква. Не виключено, що саме місцеве духовенство забило у сполох, після чого за справу взялася світська влада. Такий варіант цілком імовірний, адже не могла церква закрити очі на язичницькі обряди прихожан або своїм мовчанням фактично потурати їхнім забобонам і поганським вчинкам, які, м’яко кажучи, не вписувалися у канони християнського віровчення.

У матеріалах кримінальної справи знаходимо один цікавий запис. Вже згаданий нами пристав 2 стану Проскурівського повіту, ніби між іншим, зазначив у своєму акті з місця події про те, що «крестьяне при опросе подтвердили (факт розриття ними могили) с добавлением, что в следствие их такого действия начал падать дождь»! Виходить, подіяло?

Розриття могил самогубців час від часу фіксувалися в інших селах та повітах губернії, що свідчить про досить поширене явище.

(ДАХмО, ф. 2, оп. 1, спр. 888; ф. 315, оп. 1, спр. 1091, 1121)

Я. С.