Про людвисара Куленка з Немирова (кінець ХІХ ст.)

Людвисарство на українських землях, зокрема виливання дзвонів, практикувалося здавна. В другій половині ХІХ століття, коли в Російській імперії почало активно розвиватися виробництво і приватне підприємництво, у багатьох місцях були засновані так звані «колокольні» заводи. Знайшов документ про відкриття такого підприємства в містечку Немирів Брацлавського повіту Подільської губернії.

24 грудня 1896 року селянин Никифор Куленко, мешканець передмістя Немирова, яке називалося Штилівка, подав «прошеніє» в Подільське губернське правління, щоб отримати дозвіл на заснування такого заводу на своїй приватній землі. При цьому він надав детальний план приміщення з описанням прилеглої місцевості. Йшлося про невеличке підприємство, за оцінкою будівельного відділення губернського правління – ремісничого типу, яке не вимагало так званої фабричної інспекції.

Перед затвердженням такого починання юридична процедура вимагала погодження від повітового справника, тобто начальника Брацлавської поліції. Той доповів у Кам’янець-Подільський, що для вирішення вказаного питання існує суттєва перепона: в межах заводу знаходилися житлові приміщення, що суворо заборонялося, зокрема, хата самого власника – Никифора Куленка.

На світлинах: план і описання заводу

У зв’язку з цим, губернське правління постановило, що дозвіл буде надано лише після усунення зазначеного недоліка. Підприємливому селянину довелося розібрати свою хату, про що він доповів повітовому справнику весною 1897 року. Проте рішення у справі Куленка було ухвалене аж 18 листопада. Никифору дозволили заснувати завод, але за однієї умови: встановлення над димарем міцної металевої сітки для локалізації розпечених іскор. Невдовзі Куленка ознайомили з рішенням, і він зобов’язався виконати вимогу в тижневий термін.

(ДАХмО, ф. 227, оп. 3, спр. 5119)