Проскурівські зґвалтування

У документах судів ХІХ століття трапляється чимало справ за підозрою в зґвалтуванні. На перший погляд така тенденція дисонує із стереотипами про високу моральність і набожність тодішнього суспільства. Проте у матеріалах кримінальних справ ви не знайдете жахливих історій, жорстокості та брутальних злочинів. Зазвичай, там йдеться про типові людські стосунки: кохання, пристрасть, заздрість, шахрайство, гнів, які були притаманні нашим предкам не менше, ніж нинішньому поколінню.

Розглянемо лише деякі випадки, що трапилися в Проскурівському повіті Подільської губернії. Справи про зґвалтування, як правило, порушували після офіційної скарги/заяви постраждалої особи. 3 липня 1883 року такий документ підписала дівиця Марія Григорівна Гуменюкова, мешканка села Водички. В заяві вона повідомила, що її односельчанин Микита Фурман (він же Казмірчук), скориставшись її слабкістю, «причинил ей насилие». Зокрема, в жовтні 1882 року, коли Марія поверталася з весілля, її нібито перепинив цей парубок і запропонував «плотское сношение». Мовляв, вона вже стара дівка, і її ніхто не візьме заміж, обіцяв при цьому дати грошей і навіть купити хустку. Микита відвів її в хлів свого батька, який стояв біля дороги, де і сталася подія. Марія казала, що саме тоді вона позбулася цноти. Натомість Фурман свідчив, що Марія сама затягнула його в хлів і задовго до нього втратила невинність, тобто могла завагітніти від будь-кого. За словами потерпілої зґвалтування повторилося в березні наступного року біля криниці, що обабіч сільської винокурні, а потім у квітні, в результаті чого Гуменюкова завагітніла. В листопаді 1883 року до Водичок спеціально приїжджав поліцейський урядник, щоб відібрати покази у всіх фігурантів справи[1].

Невдовзі Марія заяву забрала, але згідно з тодішнім законодавством справу не закрили. Потерпілу виклика́ли до суду і навіть оштрафували на один рубель, коли вона не явилася. А оприлюднив причину кардинальної зміни її поведінки приходський священник Симеон Красовський. Батюшка написав обурливого листа судовому слідчому, повідомивши, що Казмірчуки, тобто родина Микити, намагаються могоричами залагодити справу і нібито дали Марії аж 10 рублів. Згодом Гуменюкова свідчила, що її стосунки з Микитою Фурманом були добровільними, а написала заяву лише тому, що її заставив рідний брат, коли взнав про вагітність[2]. 23 липня 1884 року Кам’янець-Подільський окружний суд ухвалив рішення справу закрити «за отсутствием факта преступления»[3]. На той момент хлопчику Юхиму, який народився в Марії Гуменюкової, було вже пів року.

Дещо схожа історія трапилася із жителькою присілка Війтівці Марією Буяновською. Вона теж написала заяву, в якій повідомила, що її тричі зґвалтував селянин Григорій Мисяк. Тоді Марія мешкала м. Проскурові, перебуваючи в наймах у місцевих євреїв. Очевидно, саме вони напоумили Буяновську звернутися до суду, коли вона завагітніла, а парубок відмовився на ній одружитися. Справу теж закрили за відсутністю складу злочину[4]. Аналогічне рішення Кам’янець-Подільський окружний суд ухвалив у справі селянки присілка Мартинівка Марії Павловської, яка звинуватила в зґвалтуванні місцевого жителя Йосипа Лещинського[5].

Мешканка села Рідкодуби Євдокія Попик намагалася притягнути до відповідальності жителя містечка Чорний Острів Йосипа Роюка. За словами дівиці вона пізно ввечері відвідала обійстя його батька – Олексія, щоб купити сала своєму господарю Костянтину Лавенському. Коли поверталася додому, Йосип нібито затягнув її в парк графині Пшездецької, де «произвел растление». Євдокія довгий час не зверталася до суду, бо Йосип обіцяв женитися, але врешті-решт кинув її. Принаймні такої версії притримувалася Попик під час слідства. Крім того, Євдокія нібито заручилася підтримкою приходського священника Феофана Веселовського (правда, батюшка згодом це спростував) і декількох мешканців села Рідкодуби і містечка Чорного Острова, які під присягою мали засвідчили слова дівчини[6]. Але доказів виявилося недостатньо і згідно з ухвалою Кам’янець-Подільського окружного суду від 30 вересня 1896 року справу закрили «за совершенной недоказаностью факта преступления»[7].

Анна Буянська з присілка Мочулинці поскаржилася на орендного власника водицького маєтку Іполита Маркушевського. В 1886 році селянка найнялася покоївкою до його дружини. Як написала Анна у скарзі, пан відразу почав її домагатися і врешті-решт зґвалтував, причому декілька разів. На момент написання заяви Буянська народила дитину, а Маркушевський виїхав до Кракова. Анна вважала, що головним свідком стане економка маєтку Розалія Гурська, яка, вочевидь, всіляко підтримувала дівчину. Але під присягою 50-річна жінка розповіла лише про очевидні факти – вагітність Буянської, її працю покоївкою тощо. Хто батько дитини, Гурська, звичайно ж, не знала, хоча здогадувалася. Нічого цікавого для слідства не сказали й інші свідки. У результаті справу закрили «в виду недоказаности факта преступления»[8].

Як бачимо, позашлюбні стосунки, хоча і були для наших предків табу, принаймні, для переважної більшості, але траплялися нерідко. Доказом такого твердження можуть також слугувати непоодинокі кримінальні справи тих часів про мертвих немовлят, знайдених біля сіл і містечок. Випадки, які ми розглянули вище, свідчать про намагання молодих дівчат якось виплутатися із ситуації: заставити кавалера одружитися або хоча б отримати якусь «фінансову компенсацію».

А подекуди траплялися навіть кумедні випадки. Наприклад, мешканка села Волиця Феодора Качуровська в 1828 році написала скаргу на проскурівського єврея Давида Ландзберга, звинувативши того в зґвалтуванні. Як записано в матеріалах слідства, зробила це жінка «в пьяном виде». Наступного дня вона намагалася забрати заяву з поліцейського відділку, але їй не дозволили. Тоді вона написала «прошеніє», в якому зазначила, що знімає свої претензії до Давида Майєра Ландзберга. Недолугість ситуації полягає ще й в тому, що скарга на проскурівського купця була написана лише через півтора року після ймовірного зґвалтування. Під час дізнання стало відомо, що Качуровська подала заяву під тиском якихось євреїв міста Проскурова, які у такий спосіб, очевидно, намагалися усунути свого конкурента. До речі, зловмисників так і не встановили.

Врешті-решт Проскурівський повітовий суд ухвалив рішення всіх звільнити від відповідальності на підставі подання губернатора і «Всемилостивейшего» маніфесту на честь знаменних дат у житті царської родини[9]. Від кого Феодора народила дитину – невідомо. Але покритка спромоглася вийти заміж, ще й намагалася заробити, звинувативши свого ймовірного коханця у зґвалтуванні.

Я. С.

[1] ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 857, арк. 6-8зв.

[2] Там само, арк. 25-28.

[3] Там само, арк. 36-36зв.

[4] ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 6507, арк. 9-20.

[5] ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 7535, арк. 29.

[6] ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 4859, арк. 11-11зв.

[7] Там само, арк. 22.

[8] ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 2031, арк. 17.

[9] ДАХмО, ф. 2, оп. 1, спр. 275, арк. 6-11.