Рекрутські списки як джерело інформації

Чесно кажучи, ефективність роботи з рекрутськими списками є низькою. Шанс знайти потрібну людину дуже мізерний. Якщо все ж вдається відшукати хоча б однофамільця із того села, звідки рід, який досліджуємо, – це успіх. З матеріалів про рекрутів можна уявити собі зовнішність, дізнатися про те, яким був колір очей та волосся, якого чоловік був зросту, чи мав тілесні ушкодження, видимі наслідки хвороб тощо. Також є можливість дізнатися про склад родини, соціальне становище.

Буває, що вдається знайти цікаві подробиці біографії. Наприклад, читаємо про такого собі Івана Григоровича Симоновського: «Уволенный из духовного звания Полтавской губернии Лубенского уезда села Ольшанки, по найму за семейство мещанина еврея города Пирятина Янкеля Ицкова Брагинского в зачет будущих наборов».

Якщо перекласти з канцелярської, то Іван Симоновський був служителем церкви (пономарем, дияконом тощо). Його звільнили через невідому причину. Після цього він не придумав нічого кращого, як податися на військову службу, причому за гроші, замість Янкеля Брагинського (або його сина). Отакий життєвий шлях у 24 роки.

Влад Волинський

P.S. Поділяю думку автора про те, що робота із рекрутськими списками є справою невдячною, принаймні, в багатьох випадках. Наведу приклад зі своєї практики. Декілька років тому опрацював фонди ДАХмО, які в тому числі містили матеріали про рекрутські набори по Подільській губернії. Робота забрала чимало часу, не один день, але мені пощастило. У списках рекрутів 1867 року я знайшов одного прапрадіда і одного прапрапрадіда, відповідно Івана Микитовича Банашка і Григорія Івановича Савчука.

У результаті я дізнався приблизні вагу і зріст своїх прямих предків (дату народження я знав), а також інформацію про те, що Банашка визнали «окончательно негодным к воинской службе через расширение жил на ногах» (напевне, дюдьо страждав на варикоз), а Савчука – «годным». Здається, дрібниці, але для генеалога – неабиякий успіх!

Проте тут треба наголосити, що в кожному випадку результат пошуку буде індивідуальним, причому найчастіше успіх залежатиме безпосередньо від ступеню збереження архівних матеріалів. Отже, працюючи із рекрутськими списками, не варто розраховувати на якість карколомні відкриття, але простудіювати цей пласт генеалогічних джерел треба, адже дрібниці в нашій справі теж дуже важливі.

Нагадаю для початківців або дослідників, які ще не стикалися із такими генеалогічними джерелами, що рекрутські списки треба шукати у фондах повітових або губернських рекрутських присутствій. Такі фонди є або мають бути в кожному обласному архіві. Необхідно звертатися до тієї архівної установи, яка територіально охоплює місце/населений пункт, де проживали ваші предки.

Ярослав Сумишин