Рід Завадських – український слід

(історичний екскурс з Байкового цвинтаря)

Нещодавно побував на Байковому кладовищі Києва. Признаюся, що на католицьку частину потрапив уперше, приєднавшись спочатку до щорічного прибирання старих поховань представниками полонійних організацій, а потім – до масового запалювання українцями лампадок увечері Дня усіх святих 1 листопада на знак дружби і вдячності польському народу. У північно-східній частині Речі Посполитої, передусім, на території сучасних Литви і Білорусі день поминання предків 2 листопада називався «Діди» («Dziady»). Це дійство барвисто змальоване в однойменній поемі Адама Міцкевича. Але до великого польського поета ми ще повернемося.

Не претендую на якісь гучні відкриття, але поділюся однією знахідкою, яка стала одкровенням, принаймні, для мене і зроблю невеличкий екскурс в історію. Отже, найближчою могилою, вкритою опалим листям, з простим надгробком, яку випало мені прибирати, виявилося місце вічного спочинку Юзефа Завадського (з написом польською «SP Jozef Zawadski ur. 11 listopada 1818 r. um. 26 marca 1886 r.»). Один з моїх спільників поцікавився, ким була ця людина. Я теж не знав, хоча ім’я мені одразу видалося знайомим. І справді: «Йосип Завадський – видавець і друкар польського походження, журналіст, засновник польського товариства в Києві, Київський міський голова в 1860 – 1863 роках» – підказав інтернет. Лише вдома я пригадав, що не вперше чую це прізвище.

Річ у тому, що цьогорічне «Національне читання – 2022»[1] було приурочене до 200-річчя першого поетичного видання «Ballady i romanse» Адама Міцкевича, яке стало початком доби польського романтизму і було надруковане в… друкарні Юзефа Завадського у Вільно, тобто Вільнюсі. Цей видавець не хто інший, як батько майбутнього київського голови.

Правда, треба відзначити, що Завадський-старший не сприйняв «ідеалістичної душі молодого Адама Міцкевича». Як пише видання «Kurier Wilenski», коли поет звернувся до видавця з підготовленим першим томом «Балад і романсів», то почув від пана Юзефа убивчу фразу про те, що «поезія пишеться у Варшаві, а не у Вільно». Завадський лише помістив на книзі назву своєї компанії. Гроші на друк і папір збирали друзі Міцкевича з таємної організації студентів Віленського університету – Товариства філоматів (існувало в 1816 – 1823 роках). Ця нелегальна організація прагнула відновити Річ Посполиту, але її провідні члени були заарештовані і в 1824 році вислані до Росії. Згодом досвідчений друкар Юзеф Завадський все-таки визнав талант Міцкевича й опублікував наступні томи його поезій.

Засновник цілої династії друкарів Завадський-старший створив у Вільно першу сучасну видавничу фірму, відкривши друкарню і книгарню. Розвиваючи справу, заснував нові заклади, оснащені сучасними на той час друкарськими верстатами, та запросив висококваліфікованих фахівців, завдяки чому швидко отримав титул типографа та видавця Віленського університету. Окрім трудів з історії, філософії, підручників, молитовників, художньої літератури, перекладів книг іноземними мовами, Завадський видавав періодичні видання і газети: «Dziennik Wileński», «Wiadomości Brukowe», «Wizerunki i Roztrząsania Naukowe», «Kurier Litewski» тощо.

Юзеф Завадський-старший був членом однієї з відомих на той час масонських лож і користувався фінансовою підтримкою самого князя Адама Єжи Чарторийського – представника відомого польського роду литовсько-руського походження. Престиж такого знайомства важко переоцінити, адже під час відкриття Юзефом Завадським першої друкарні і книгарні у Вільно в 1804 році, Адам Чарторийський був близьким радником імператора Олександра І та обіймав посаду міністра закордонних справ Російської імперії. Книгарня Завадського відігравала роль літературного салону, своєрідного клубу, де зустрічалися представники місцевої знаті та інтелігенції.

Після смерті глави династії у 1838 році його справу продовжили старший і молодший сини, відповідно – Адам та Фелікс. Друкарня функціонувала до 1940 року. За іронією долі, після Другої світової війни на її місці заснували видавництво Центрального комітету Комуністичної партії Литви, а на старих верстатах Завадських друкувалися газети «Советская Литва» і «Красное знамя».

Натомість середній син відомого видавця, якого теж звали Юзеф, після смерті батька опинився в Києві. Вже через два роки він відкрив у місті магазин іноземних книг. Маючи досвід роботи в батьковому видавництві, заснував типографічний та літографічний заклади. А з 1 квітня 1850 року Завадський отримав в оренду на 12 років друкарню Університету Святого Володимира, пролобіювавши дозвіл від Міністерства народної просвіти Російської імперії. Крім того, він дістав звання університетського друкаря і став одноосібним господарем друкарні, виплачуючи щороку 1000 рублів орендної плати на користь університету. Згодом строк оренди був подовжений на 12 років, а потім – ще на 10.

Юзеф Завадський-молодший посаду Київського міського голови обіймав у 1860 – 1863 роках. На жаль, про цей період його діяльності, практично, нічого не відомо. А в 1869 році він став одним із засновників міської товарної біржі – найпотужнішого гуртового ринку України 2-ї половини XIX – початку XX століття. Також брав активну участь у житті польської спільноти, створив у місті польське товариство. Після його смерті у 1886 році, Юзеф Завадський був похований на католицькій частині Байкового цвинтаря, де я випадково й натрапив на його надгробок.

Історія розпорядилася так, що саме у 1839 році, коли Юзеф Завадський назавжди перебрався до Києва, майбутню українську столицю покинув перший професор юридичного факультету Олександр Міцкевич, який був переведений на посаду ординарного професора кафедри римського права Харківського університету. Так, син видавця Адама Міцкевича розминувся із молодшим братом польського національного поета-пророка. До речі, крім Олександра Міцкевича, в 30-х роках ХІХ ст. у Київському університеті Св. Володимира викладало приблизно 20% поляків або представників полонізованої шляхти руського походження. Не виключено, що відставка Юзефа Завадського з посади Київського міського голови у квітні 1863 року, яка припала на Січневе повстання, була якось пов’язана з «польським заколотом» та поширенням «заворушень» на Правобережну Україну.

Юзеф Завадський-старший із старшим і молодшим синами Адамом та Феліксом поховані у сімейному гробівці у Вільно на цвинтарі святих Петра і Павла, а середній – Юзеф знайшов вічний спочинок на Байковому кладовищі в місті Києві.

Анатолій КУРНОСОВ

[1] Громадська акція, яка проводиться, починаючи з 2012 року, під егідою Президента Польщі і присвячена творчості Адама Міцкевича.