Ще один забутий геноцид росіян (трагедія Берестя 1915 року)

Одним із маловідомих злочинів росіян у роки Першої світової війни, пам’ять про які наполегливо намагалися роками «затерти», було знищення та спалення Берестя, вигнання його людності наприкінці літа 1915 року. Якщо про трагедію так званого «біженства» (насильного вигнання) людності Холмщини, Підляшшя, про заслання тисяч галичан углиб Росії ми можемо вільно говорити, то про аналогічний епізод в історії, власне, Берестя і Берестейщини годі зараз почути щось правдиве. В період «вєлікого отступлєнія» 1915 року Москва, як і багаторазово перед тим, вирішила застосувати тактику «випаленої землі», через безсилля щось протиставити потужному австро-німецькому наступу, який розпочався у лютому 1915 року.

4 серпня після багатомісячної оборони росіянами було залишено Варшаву. Їхні війська стрімко відступали на схід і ставало зрозуміло, що спинити німецький наступ немає можливості. Напередодні вступу до міста кайзерівських військ, 8 серпня 1915 року усе населення Берестя – хто під впливом антинімецької московської пропаганди, хто під примусом «казаків” (які вже мали перед тим такий «славний досвід» на холмщаках та підляшанах) – змушені були покинути місто і податися углиб Росії. Залізничних вагонів для примусової «евакуації» вистачило тільки на невелику кількість містян. Більшості ж родин берестян, котрі вимушені були полишити свої доми і нажиті роками статки, довелося діставатися центральних районів імперії на власних підводах та пішки, багато хто на тім шляху загинули від голоду та хвороб.

Російське військо, яке безславно втікало, отримало наказ підірвати форти Берестейської фортеці й мости, а саме місто – спалити. Величезну кількість будинків були зруйновані і спалені у варварський спосіб спеціальними командами росіян.

7 серпня 1915 року російським командуванням було прийнято рішення про термінову евакуацію гарнізону, вже на той момент добре підготовленої до оборони фортеці у зв’язку із тим, що надійшли повідомлення про падіння фортець Ковна та Новогеоргіївська. Було прийнято рішення, що фортеця Берестя (Берестя-Литовське) не буде оборонятися і її належало евакуювати. Вагони ж віддали суто військовим для вивозу свого майна. Вигнанців було відправлено пішки, що стало прологом до трагедії для тисяч місцевих. 12 серпня наказом коменданта фортеці генерала від артилерії В. Лаймінга останнього дня «евакуації», вже під німецьким артилерійським обстрілом, здійснювався підрив укріплень, фортів, порохових льохів, підпали мостів, складів та казарм. Напередодні свого виходу з міста російські військові підірвали майже в усіх фортах капоніри, каземати та порохові льохи.

Місто, розташоване неподалік від палаючої фортеці та у центрі двох зовнішніх кілець із детонуючих та палаючих оборонних фортів та укріплень, було практично цілком охоплене пожежею та вигоріло на 70%.

Росіяни полишили твердиню в ніч проти 13 серпня 1915 року. Порядок підриву фортечних споруд з 12 на 13 серпня було визначено наказом начальника штабу 3-ї армії росіян. Нищили усе, що могли. Відступаюче російське вояцтво підпалювало місто перед тим упродовж 7-8 серпня. Упродовж тих двох днів місто палили спеціальні команди ополченців та «казаків», котрі роз’їжджали містом, виганяли місцевих, хто ще залишався, та підпалювали оселі. Торгівельні ряди, ятки, дохідні доми – усе було у вогні.

Учасник тих подій, начальник інженерів фортеці генерал-майор Іван Лідерс споглядав на палаюче місто, стоячи на шосе біля фільварку Тришин: «Ми були свідками незабутньої, приголомшуючої душу картини феєричної пожежі: палали не тільки усе місто цілком, його околиці, будівлі інженерної майстерні на форті III, але и довколишні села на усьому просторі, куди сягало око, причому навіть окремі хрести, що стирчали на кладовищах були охоплені полум’ям та горіли подібно смолоскипам», – написав він у своїх споминах.

А от що пригадав офіцер німецької армії капітан Пельман, котрий спостерігав місто з підвищення на лівому березі Мухавця: «Мов укопані, ми зупинилися, дивлячись на це велетенське видовище. Скільки могло охопити око, ми бачили суцільне гігантське море вогню, що здіймалося до неба, над яким, вкриваючи сонце, підіймалася велетенська димова хмара, сповіщучи усю околицю: «Берестя загинуло».

Пожежа знищила 70% житлового фонду Берестя. Із загального числа 3 670 будинків, що існували перед війною, було знищено 2 500, що нараховували у сумі 15 тисяч житлових приміщень. Німці увійшли на згарище та займалися вивезенням того, що іще вціліло, та розбиранням постраждалих будівель на цеглу. Забирали цеглу, швелери та вивозили до Німеччини.

А ось як своє враження від вигляду Берестя та подій, які тому передували, описав наступного 1916 року німецький воєнний кореспондент «Berliner Tageblatt» в українському перекладі, наведеному у «Вістнику СВУ»: “Казакі» виганяли мешканців з їх хат, не лишали їм ніякого часу забрати з собою, що найпотрібніше, й кидали головні до домів. Протягом кількох годин було ціле місто червоним, горючим морем; як цілу ніч вибухали його полумінні хвилі, бачили наші вояки, розтаборені кругом у віддаленню однієї години. Прогнані поховали ся по селах і лісах».

І ще: «Саме місто тепер опустіле. Я бачив в часі війни багато знищених сіл і міст, але жадного такого, щоб з сотки мертвих очей ширило таку мелянхолію, як се місто. Деинде задержують погляд, а відводять думки різкі форми, які сотворило діло знищення. Але сі пусті доми стоять у своїй одноманітности тут, як нескінчені ряди розірваних трун. Коли йдеть ся сими мовчазними вулицями, на яких не стрічаєть ся ніде людини, маєть ся вражіннє, що вандрується поміж відкритими могилами й на перекір душному запахови квітів акації вірить ся, що вдихуєть ся запах пожару та гнилі сього камінного трупа»…

Роман Захарченко