Сибірський консулят української держави в Новомиколаївську 1918 року: іще одна постать – Ізидор Пігуляк

27 серпня виповнилося 104 роки з часу підписання наказу МЗС Українського гетьманату про заснування сибірського консуляту у Новомиколаївську (теперішній Новосибірськ). Історія цієї малознаної незавершеної дипломатичної установи є надто цікавою, однак чимало деталей довкола неї залишається недослідженими. Як добре відомо читачам нашого сибірського календаря (читайте сторінку Roman Zakharchenko-Ushalieuski у ФБ), консулом тоді було призначено Осипа Суховерського. Втім, цей амбіційний проєкт реалізований так і не був. З нагоди чергової річниці поділюся, без перебільшення, сенсаційною знахідкою щодо обставин того сміливого за розмахом гетьманського дипломатичного задуму на Сибіру. Йдеться про постать одного із співробітників консуляту, який на відміну від Суховерського досі залишався невідомим.

Так, українське МЗС відразу призначило у штат до Суховерського іще трьох співробітників, яким навіть видали офіційні посвідчення до Новомиколаївська. Одного із них звали Ізидор Пігуляк. Про цього буковинця лише було відомо, що він нібито воював у лавах Армії УНР, оце й усе… Аж раптом у своєму архіві, серед копій листів військовополонених вояків австрійського війська, котрі перебували в Сибіру і писали до київського Галицько-буковинського комітету, знаходжу папір, датований листопадом 1917 року. Цей лист надіслали із Семипалатинська до Києва. Його автором був… військовополонений, австрійський офіцер Ізидор Пігуляк. Зміст цього унікального листа розкриває деталі біографії цієї персони та, здається, цілком пояснює причини його призначення помічником Суховерського.

Виявилося, що Пігуляк був щирим українським патріотом-соборником, який іще до І Світової війни обстоював ідею прилучення української Галичини та Буковини до Наддніпрянщини. Родом він походив з чернівецького передмістя Стара Жучка (зараз у складі Чернівців), народився орієнтовно 1888 року. Закінчив українську гімназію та юридичний факультет Чернівецького університету, знав кілька мов. Хто пригадує біографію чернівчанина Осипа Суховерського, одразу побачить тут знайомі деталі: так, вони мало не один-в-один повторюють долю Пігуляка. З чого можна зробити логічний висновок, що Суховерський та Пігуляк були добре знайомі іще з довоєнних часів, що і стало причиною залучення Пігуляка, який ще й був знайомий із сибірськими реаліями, до консульської праці, на поміч до земляка Суховерського.

На війну Ізидор Пігуляк потрапив прапорщиком 22-го ландверного полку, однак вже в одному з перших боїв з росіянами 18 серпня 1914 року під містечком Большівцями, що біля Галича, був поранений і потрапив у полон. Можна припустити, що практично одразу він був відправлений до Сибіру, хоча як офіцер він навряд перебував у звичайному таборі для військовополонених. Там він не приховував своїх українських державницьких поглядів і постійно їх відкрито висловлював та обстоював, зокрема, у своєму листуванні. На своє нещастя, про це, зрештою, стало відомо австрійській контррозвідці, котра порушила проти нього карну справу за «зраду батьківщини» (за що йому за цісарським законом загрожувала смертна кара за «розвал країни»). Отже, у жодному разі Пігуляк не міг повернутися із Семипалатинська додому, якби по війні Габсбурзька монархія залишилася б існувати. Із огляду на це він і попросив Галицько-буковинський комітет поклопотатися про його звільнення та скерувати на роботу до одного з міст України.

Отже, можна припустити два сценарії: Пігуляка таки звільнили, і він встиг приїхати до Києва та зустрітися із Суховерським. Або він до 1918 року залишатися в Семипалатинську, звідки поїхав до консуляту в Новомиколаївську, отримавши необхідні папери про своє призначення.

Одначе – не судилося…

УПД. Помер і похований Ізидор Пігуляк, як відомо, у Калуші. Сподіваємося, що по війні могилу цього нашого сибіряка нам вдасться віднайти.

Роман Захарченко