Святокрадець Генріх Немирич

У 1757 році в католицькій родині руського шляхтича, новоселецького старости Бонавентури Немирича (герб Клямра) та його дружини Ангели (Гелени) Кжицької народився син, якого назвали Генріхом Каролем. Сталося це в с. Горбаків (нині село входить до Бабинської ОТГ Рівненської області).

Прославився Генріх тим, що став персонажем оповідання польського історика, письменника та ревного католика Яна Дуклана Охоцького (1766/68 – 1848). Фабула твору така. Приїхавши до Парижа здобувати освіту, Генріх Немирич захопився матеріалістично-атеїстичним ученням видатного філософа та просвітителя Вольтера. Захопився настільки, що, повернувшись додому, став його проповідувати. Відповідно старші люди вважали Немирича безбожником та кляли його, на чім світ стоїть.

У 1785 році під час якогось великого свята Генріх нібито приїхав до сусіднього с. Крупи (тепер – Гориньград-І) та підійшов до тамтешнього костьолу, де було дуже багато вірян. Неподалік на лавках сиділи панянки, знайомі Немирича, яким він почав читати одну з книжок Вольтера. Реакція дівчат залишилась невідомою, а от решту вірян і духівництво це надзвичайно обурило. Католицький клір негайно звернувся до луцького консистора. Той визнав Генріха блюзніром і святокрадцем, який заслуговує на смерть. Вирок звучав так: «Витягнути та відрізати язика, дерти в три ремені, четвертувати й шматки розкидати по полях».

Невдовзі справа потрапила до Луцького гродського суду. Там її взяв під особистий контроль місцевий скарбник, фанатичний католик Єжи Фальковський. Після того як Генріхові заборонили внести заставу, Немирич був змушений емігрувати. За інформацією з багатьох джерел він мешкав в Німеччині, згодом перебрався до Голландії, де служив на флоті та отримав чин першого поручника. Там же помер, у 1805 році. Натомість Охоцький стверджував, що в 1805 році Немирич приїхав на Волинь задля повернення своїх маєтків, зокрема сіл Горбаків та Рясники. Заставши їх у занедбаному стані через нехлюйську діяльність кредиторів, Генріх оселився в сестринця Лукаша Лежницького, шляхтича, що мешкав у с. Коростова (тепер – Українка Острозького району). Там, утративши весь спадок, Немирич ганебно помер, під лавкою місцевої корчми.

Ян Охоцький вважав місцем поховання Генріха с. Тайкури, де, за його словами, поставили особливий надгробок, який слугував застереженням для інших єретиків і безбожників. На могилі Немирича звели такий собі символ кари Божої, принаймні, так називав місце поховання польський літератор. Невідомо, наскільки ця історія правдива, бо аж надто схожа на клерикально-пропагандистську агітку від ревного католика, але всі її персонажі – реальні історичні особи та частина нашого цікавого минулого.

І. Р.