Унікальна знахідка 1866 р. – сатанівський дзвін ХVІ ст.

Цікава історія трапилася в містечку Сатанів Проскурівського повіту Подільської губернії. Благочинний 3-го округу Стефан Домович написав рапорт єпископу Подільському і Брацлавському Іринарху, повідомивши про унікальну знахідку. За словами священника, 21 червня 1861 року селяни казенної юридики Адам Войцеховський і Антоній Середа, котрі добували глину, викопали стародавній дзвін.

Це сталося в 50 сажнях (приблизно 30 метрів – авт.) від Воскресенської церкви Сатанова. Вага знахідки була 10 пудів і 12 фунтів (приблизно 170 кг. – авт.). На дзвоні красувався напис латиною: «Te Deum laudamus. Te Dominum confilemur. Anno Domini 1598. 2 Septembris» («Славимо Тебе Боже, славимо Тебе Господи. Року Господнього 1598. 2 вересня»).

Подільська духовна консисторія довго не думала і ухвалила рішення: дзвін передати Воскресенській церкві, куди його відразу і перенесли. Мовляв, ніхто на знахідку не пред’явив права, а знайшли недалеко від православного храму, отже дзвін має належати духовенству.

Але історія мала продовження. 28 липня 1861 року цивільний губернатор Рудольф Брауншвейг написав листа Іринарху і делікатно натякнув, що дзвін треба повернути, бо він був знайдений на землі (у землі) сатанівського поміщика Альфреда Потоцького. Консисторія не забарилася з відповіддю і повідомила начальнику губернії, що рішення прийняте, дзвін не є власністю сатанівського вельможі, а вважається церковною приналежністю, тому питання закрите.

Інцидент набув неабиякого розголосу, і хтось повідомив київському генерал-губернатору Миколі Анненкову. Можливо, інформатором став власник сатанівського маєтку або Рудольф Брауншвейг на прохання землевласника. 28 вересня 1861 року головний начальник Правобережжя написав листа Іринарху, в якому зазначив, що «основания, на которых Подольская духовная консистория признает означенный колокол собственностью церкви, я не могу признать достаточными…». Микола Анненков наголосив, що дзвін знаходився в землі Потоцьких і має надписи латиною, що виключає його приналежність до православної церкви. Тому консисторія не може вирішувати це питання, яке належить до компетенції світської влади. Отже, на думку генерал-губернатора, дзвін треба повернути поміщику. Натомість Микола Анненков запевнив єпископа, що запропонує Альфреду Потоцькому пожертвувати знахідку православному духовенству.

Проте вказаний сценарій не був реалізований. Благочинний Стефан Домович 28 жовтня 1861 року доповів Іринарху, що дзвона у Воскресенській церкві вже немає, бо управитель маєтку Кароль Підгурський «подстрекаемый настоятелем сатановского костела хитростью и наговором сумел убедить священника Данила Судылковского в выдаче ему из церкви колокола». На той момент дзвін вже зберігався в костьолі.

Довершенням цієї історії може слугувати лист начальника губернії тому ж таки єпископу від 29 грудня 1862 року. Зокрема, Рудольф Брауншвейг повідомив Іринарху, що Потоцький не може пожертвувати дзвін Воскресенській церкві, як його просив київський генерал-губернатор, оскільки подарував реліквію Сатанівському костьолу Пресвятої Трійці. На цьому історія завершилася. Подільська духовна консисторія змирилася з цим рішенням і справу передала в архів.

Цікаво, яка подальша доля цього дзвона? Найімовірніше, за радянської влади його знищили (переплавили), як і сатанівський костьол, який повністю зруйнували в 30-х роках ХХ століття.

(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 3235)

Я. С.