Як польські букварі наробили переполоху в Санкт-Петербурзі

Ще до Січневого повстання 1863 року самодержавство посилило заходи боротьби із так званим польським впливом. Під заборону або контроль потрапляли будь-які безневинні, на перший погляд, дії та починання, які гіпотетично могли становити загрозу для імперської політики, зокрема, в гуманітарній сфері.

30 квітня 1862 року в Святійшому синоді слухали пропозицію графа Олександра Толстого про букварі польською мовою, надруковані у Варшаві, які призначалися для навчання сільських дітей-католиків. Проте у Санкт-Петербурзі сприйняли таку ініціативу з насторогою. Наприклад, православне духовенство Гродненської губернії, де ці букварі були широко розповсюджені, вважали, що підручники «могут быть вредными для православия, так как по этому букварю, составленному для католиков, неминуемо будут учиться дети православных родителей, не имеющие других букварей».

Синод ухвалив рішення терміново забезпечити російськими букварями західні губернії, а також таємно поінформував про цю проблему всіх єпископів і регіональні консисторії, щоб ті володіли ситуацією, потайки протидіяли поширенню польських букварів і активізували процес забезпечення шкіл російськими підручниками.

Виконуючи вказівку Синоду, Подільська духовна консисторія додатково замовила в Санкт-Петербурзі 15 тис. букварів (більше 45 тис. вже були розповсюджені у приходах єпархії). Також благочинні отримали вказівку акуратно відбирати польські букварі в православних родинах. Крім того, у приходах роздали 1,2 тис. молитовників старослов’янською мовою.

Але історія на цьому не закінчилася. Вочевидь, у столиці вирішили, що заходи є недостатніми. Про це свідчить лист оберпрокурора Святійшого синоду, надісланий на адресу архієпископа Подільського і Брацлавського Іринарха: «Будучи очевидцем враждебных отношений поляков к нашей церкви, вполне можете оценить всю опасность и тот вред, какой может произойти от обучения православных детей по букварю, излагающему христианские догматы в извращенном виде и при том латинскими буквами на польском языке, который в руках польского католического духовенства обыкновенно служит орудием для совращения в латинство».

Наприкінці листа оберпрокурор звернувся з проханням до архієпископа звернути особливу увагу на ці обставини. У відповідь Іринарх видав окреме таємне розпорядження, зобов’язавши благочинних пильно слідкувати і вилучати шкідливі підручники. Аналогічний лист із закликами посилити протидію польському впливу надійшов до Іринарха і від київського генерал-губернатора.

Як бачимо, мова завжди мала значення. Російська самодержавна влада дуже хворобливо реагувала на намагання поневолених народів розвивати власну ідентичність, мову і традиції. Такі потуги сприймалися царатом як безпосередня загроза імперській безпеці. Аналогічну ситуацію ми спостерігаємо і зараз: перше, що робить російська влада на окупованих територіях – забороняє українську мову…

P.S. Бонус для генеалогів – розписки про отримання молитовників сс. Лісоводи, Охримівці, Слобідка Михайлівська, Новосіївка та ін. Кам’янець-Подільського повіту:

(ДАХмО, ф.315, оп. 1, спр. 4791)

Я. С.