Як Славутський і Кагальняк скаржилися на керівництво тюрми

Наскільки ефективною була система правових відносин у Російській імперії? Адже абсолютна монархія передбачала функціонування виконавчої і судової гілок влади, дотримання законодавства, зокрема, «Зведення законів Російської імперії». А з 1845 року набув чинності кримінальний кодекс, так зване «Уложення про покарання кримінальні і виправні».

Навіть ув’язнені мали права і не лише на папері. Наприклад, вони могли оскаржувати рішення керівництва і персоналу тодішніх пенітенціарних установ. Коли брацлавський повітовий справник 25 червня 1892 року відвідав тюрму в м. Брацлав, начальник установи фон Мірбах повідомив про бажання двох в’язнів, зокрема, Зейлика Славутського і Олександра Кагальняка подати скаргу на ім’я головного поліціянта повіту. Арештанти були невдоволені тим фактом, що їх заставляють під час прогулянки безперервно ходити по тюремному двору, через п’ять кроків один від одного, при цьому не дозволяють розмовляти і сідати на землю, щоб відпочити. Вказані особи ще й неодноразово пащекували, мовляв, вони не солдати, щоб слідувати таким правилам. Такі прояви невдоволення не залишалися без уваги – Славутський і Кагальняк декілька разів потрапляли в карцер.

Фон Мірбах пояснив повітовому справнику, що керується винятково правилами, які затверджені «Высочайшим утвердительным мнением» від 15 червня 1887 року і окремою вказівкою міністра внутрішніх справ. Ба більше, заявники знаходилися під слідством, а тому не мали права спілкуватися між собою.

Подільське губернське правління детально розглянуло рапорт брацлавського повітового справника і ухвалило рішення скаргу в’язнів Славутського і Кагальняка «оставить без последствий». Причому невдовзі це рішення офіційно довели арештантам.

(ДАХмО, ф.227, оп. 3, спр. 3823)

Я. С.